Последние отзывы

  54  

І я пішла, скорившись його наказові.

— Досить! — гукнув він за кілька хвилин. — Ви й справді граєте «трошки», — я це вже чую. Як і кожна англійська школярка, може, ледь краще, але все ж поганенько.

Я закрила рояль і вернулась до гурту. А містер Рочестер провадив далі:

— Сьогодні вранці Адель показувала мені деякі малюнки й сказала, що то ваші. Не знаю, чи тільки ваші: либонь, вам допомагав якийсь художник.

— А от же й ні! — вигукнула я.

— О! Це зачепило вашу гордість! Що ж, тоді несіть сюди вашу папку, якщо ви поручитеся за те, що її вміст — тільки ваші власні твори. Але якщо ви непевні цього, то краще помовчте: я відразу розпізнаю підробку.

— Тоді я мовчу, а ви самі судитимете, сер. І я принесла папку з бібліотеки.

— Присуньте стіл! — наказав він, і я підкотила стола до канапи; Адель і місіс Фейрфакс й собі підступили.

— Не товчіться тут! — кинув містер Рочестер. — Заберете від мене малюнки, коли я їх усі роздивлюся, не затуляйте своїми головами!

Він довго й уважно розглядав кожен ескіз і кожен малюнок. Три аркуші він відклав убік, решту недбало одсунув від себе.

— Заберіть їх на другий стіл, місіс Фейрфакс, — буркнув він, — і дивіться на них з Аделлю, а ви, — він глянув на мене, — сядьте на своє місце: будете відповідати на мої запитання. Я бачу, що всі оці картини пороблено однією рукою. Скажіть: це ваша рука?

— Так, сер, моя.

— Коли ви все встигли? Адже на це потрібен час і до того ж якась уява.

— Я понамальовувала їх протягом двох останніх канікул, які я звичайно проводила в Ловуді, тоді я була вільна від усякої іншої роботи.

— А звідки брали сюжети?

— З голови.

— З тієї, що я оце бачу на ваших плечах?

— Так, сер.

— А чи знайдуться в ній іще подібні думки?

— Гадаю, що так, вірніше, сподіваюсь. Він знов розклав перед собою малюнки і почав удруге їх розглядати.

Поки він отак зайнятий, читачу, я тобі розкажу, що то за картини. Та найперше я повинна остерегти тебе, що в них немає нічого визначного. Сюжети справді постали в моїй уяві, я їх побачила своїм внутрішнім зором і спробувала відбити на папері. Вони були дуже яскраві, та моя рука не змогла підтримати уяву — в усякому разі, вона спромоглася лише на блідий відбиток того, що я уявляла.

Малюнки були намальовані аквареллю. На першому низькі й синювато-багряні хмари зависли над розбурханим морем; вся далина губилась у півтемряві, чіткіше проступав тільки передній план, тобто найближчі вали; суходолу зовсім не було видно. Один-однісінький промінь рельєфно вихоплював обриси напівзатопленої щогли, на якій сидів баклан, темний, великий, із забризканими піною крилами; в дзьобі він тримав золотий браслет, оздоблений коштовними каменями, що його я зобразила такими яскравими фарбами, які тільки змогла дати мені моя палітра, і так чітко, як тільки дозволяв мій олівець. Під щоглою з птахом крізь зелену воду проглядало тіло потопельниці; з усього тіла чітко видніла тільки гарна рука, з якої змито або здерто браслета.

На передньому плані другої картини здіймалася вершина пагорба, де вітер хилив траву й гнав листя. А поза нею і над нею розкинулась темно-синя, — як буває смерком, — просторінь неба. На тлі неба з-за пагорба видніла до пояса постать жінки, подана в таких туманних і м'яких барвах, які я тільки спромоглася дібрати. Затьмарене чоло увінчувала зірка, риси обличчя проглядали мов крізь імлу: темні очі дико блищали, коси тіняво спадали на плечі, ніби розірвана бурею чи блискавкою темна хмара. На шию лягав подібний до місячного сяйва блідий відблиск; цей відблиск осявав і низку прозорих хмарок, з-поміж яких уставала ця Вечірня Зоря.

На третій картині айсберговий шпиль стримів у полярне зимове небо. Північне сяйво густо повистромлювало свої туманні списи над обрієм. Це було далеке тло, а на передньому плані вимальовувалася прихилена до айсберга велетенська голова. Дві прозорі руки тримали перед обличчям чорний серпанок, крізь який проглядало тільки чоло, безкровне, біле як кістка, та запале око, пильне, бездумне, із застиглим розпачем. А над скронями в складках чорного тюрбана, хистке і прозоре, наче хмарина, світилося півколо білого полум'я, оправлене зловісними криваво-червоними спалахами. Цей блідий півмісяць був «Подобою царської корони», а те, що він увінчував, — «Формою, позбавленою форми ».

— Скажіть, ви були щасливі, коли малювали ці картини? — раптом запитав містер Рочестер.

  54