ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Похищение девственницы

Мне не понравилось >>>>>

Украденные сердца

Сначала очень понравилась, подумала, что наконец-то нашла захватывающее чтиво! Но после середины как-то затягивать... >>>>>

Несговорчивая невеста

Давно читала, и с удовольствием перечитала >>>>>

Лицо в темноте

Тяжелый, но хороший роман Есть любовь и сильная, но любителей клубнички ждет разочарование >>>>>

Выбор

Интересная книжка, действительно заставляет задуматься о выборе >>>>>




  67  

Лі стояла на підвіконні й витирала закурені шибки. Я хотіла була спитати її, що їй відомо про вчорашню подію, та, зайшовши досередини, побачила в кімнаті ще одну особу, — на стільці край ліжка сиділа жінка й пришивала кільця до нової запони. Ця жінка була не хто інший, як Ґрейс Пул.

У своїй буденній коричневій вовняній сукні, у картатому фартусі, білій хустинці й очіпку вона здавалася такою, як і завжди, похмурою й мовчазною. Пильнувала тільки роботи і, здавалося, ні про що більше не думала. Ні на її низькому чолі, ні в грубуватих рисах її обличчя не було й сліду відчайдушної рішучості, якої можна було сподіватися в жінки, що намислила вбивство і чия жертва тоді ж таки навідала її кубло й сама переконалася в цьому. Так я собі думала. Це мене вразило й спантеличило. Не встигла я відвернути очі, як вона підвела голову і також глянула на мене: спокійно, незворушно. Вона не здригнулася, не зблідла, не почервоніла, нічим не виказала своєї провини чи страху, що я її викрию.

— Доброго ранку, міс, — спроквола, як завжди, привіталася вона і, взявши нове кільце та трохи тасьми, шила далі.

«Вчиню їй зараз невеличкий допит, — подумала я. — Просто в голові не вкладається, як вона може бути така незворушна».

— Доброго ранку, Ґрейс, — сказала я. — Що сталося? Я щойно чула, як слуги тут про щось говорили.

— Просто хазяїн читав звечора в постелі та й заснув, не загасивши свічки, а завіси й загорілися. На щастя, він прокинувся ще до того, як зайнялися простирадла та дерево, і загасив вогонь водою.

— Дивний випадок! — сказала я півголосом і, пильно глянувши на неї, запитала: — І містер Рочестер нікого не збудив? І ніхто нічого не чув?

Ґрейс Пул вдруге підвела голову. На цей раз в її очах блиснула іскра якоїсь думки. Вона ніби нишком вивчала мене.

— Знаєте, міс, — сказала вона, — слуги сплять так далеко, що навряд чи що чули. Кімната місіс Фейрфакс і ваша — найближчі до хазяїнової спальні. Місіс Фейрфакс каже, що теж нічого не чула: старі люди сплять міцно. — Вона помовчала, а потім додала підкреслено значущим тоном, хоч і вдавала з себе байдужу: — Адже ви, міс, молоді і, гадаю, спите чуйно, — невже й ви нічого не чули?

— Чула, — сказала я стиха, щоб Лі, яка все ще витирала шибки, не могла вловити моїх слів. — І зразу я гадала, що це Пілот, однак Пілот не може сміятися, а я цілком ясно чула сміх, та ще й дивний.

Вона відірвала нову нитку, гарненько її навощила, впевненою рукою заселила в голку, а тоді байдужісінько кинула:

— Я гадаю, міс, що в такій халепі господар навряд чи став би сміятися. Вам це просто приснилося.

— Мені це не приснилося, — відрізала я трохи запально, обурена її безсоромним спокоєм. Вона знову глянула на мене тим же допитливим і пронизливим поглядом.

— А ви казали господареві, що чули сміх? — запитала вона.

— Мені не довелось бачити його вранці.

— І вам не спало на думку відчинити двері й виглянути в коридор? — питала вона далі.

Починало скидатися на те, що Ґрейс Пул мене допитує і хоче непомітно витягти з мене деякі відомості. Раптом мені спало на думку: коли вона виявить, що я підозрюю її, то ще, чого доброго, викине й мені якогось злого коника, і я визнала за краще бути обачною.

— Навпаки, — одказала я. — Я замкнула двері.

— То ви не маєте звички замикати двері, як лягаєте спати?

«Дідько б тебе взяв! Хочеш знати мої звички?» Обурення знов узяло гору над обачністю. І я відрізала:

— Досі я часто забувала брати двері на засув: я й гадки не мала, що це потрібно. Я не думала, що треба боятися якоїсь небезпеки в Торнфілд-холі. Надалі ж, — сказала я з притиском, — я завжди міцно їх засуватиму, лягаючи спати.

— І слушно зробите, — відповіла Ґрейс. — Щоправда, наші краї, наскільки я знаю, дуже спокійні, і я ніколи не чула, щоб на Торнфілд-хол нападали грабіжники, хоч усім добре відомо, що самого тільки посуду в коморі набереться на кількасот фунтів. А втім, як бачите, на такий великий дім дуже мало челяді, бо господар ніколи не живе тут довго, а коли й буває, то йому, нежонатому, багато не треба. Та я думаю так: осторога ніколи не вадить. Двері взяти на засув недовго, зате куди спокійніше від усякої напасті. Багато хто, міс, покладається на провидіння. І хоч провидіння часто боронить побожних, я все ж кажу: Боже поможи, та й сам не лежи. — На цьому вона скінчила своє довгеньке напучення в стилі статечної квакерки.

Я все ще була приголомшена її незбагненною витримкою, а надто безмежним лукавством, коли зайшла куховарка.

  67