21 
— Добродію, — сказав Атос, відпускаючи його, — ви погано виховані. Видно, що ви приїхали здалеку.
Д'Артаньян уже був проскочив кілька сходинок, але, почувши це зауваження, миттю зупинився.
— До біса, добродію! — гукнув він. — Хоч би як здалеку я приїхав, не вам учити мене гарних манер, попереджаю вас.
— Можливо, — кинув Атос.
— О, коли б я не так поспішав, — вигукнув Д'Артаньян, — і коли б я не гнався за цим незнайомцем…
— Пане Поспішайле, мене ви знайдете, не ганяючись за мною, чуєте?
— Де саме, прошу?
— Біля монастиря Дешо.
— Коли?
— Ополудні.
— Гаразд, я буду там ополудні.
— Не примушуйте мене чекати, бо о чверть на першу я вас наздожену й відріжу вуха.
— Домовились! — вигукнув Д'Артаньян. — Я буду там за десять хвилин до дванадцятої.
І, все ще сподіваючись розшукати свого незнайомця, який мав бути десь недалеко, бо йшов дуже повільно, юнак кинувся бігти так, наче за ним гнався сам чорт.
Але біля воріт Д'Артаньян побачив Портоса, який розмовляв з вартовим. Між співрозмовниками було саме стільки місця, щоб могла пройти людина. Д'Артаньян вирішив: цього простору для нього цілком досить, — і поспішив уперед, сподіваючись проскочити проміж них. Але наш юнак не врахував сили вітру. Коли Д'Артаньян був уже певен, що йому пощастило проминути мушкетерів, порив вітру розвіяв довгого Портосового плаща, і юнак заплутався в ньому. Певно, у Портоса були якісь причини, шоб не скидати з себе цю важливу частину свого вбрання, бо, не випускаючи з рук поли, він рвонув її до себе з такою силою, що Д'Артаньян, обкрутившись навколо самого себе, геть заплутався в плащі. Почувши лайку мушкетера, Д'Артаньян вирішив вибратися з-під плаща і заборсався серед його складок. Він дуже боявся відчути рукою холодок чужої перев'язі, про яку ми вже стільки чули; і от, розплющивши очі, юнак побачив, що впирається носом в Портосову спину — саме в те місце, де мала бути перев'язь.
На лихо, як і більшість речей цього світу, що блищать тільки зовні, перев'язь була золотою лише спереду; ззаду вона була зшита з простої буйволячої шкіри. Гордий Портос, не маючи змоги купити перев'язь із суцільного золотого шитва, вибрав таку, яка була золотою наполовину. Тож зрозуміло тепер, чому він скаржився на нежить і не знімав із себе плаща.
— Хай йому чорт! — вигукнув Портос, з усіх сил намагаючись визволитися від Д'Артаньяна, який ледве ворушився у нього за спиною. — Ви, мабуть, збожеволіли, що так кидаєтесь на людей!
— Вибачте, — сказав Д'Артаньян, визираючи нарешті з-за плечей велетня, — але я дуже поспішаю, бо женусь за одним незнайомцем і…
— А чи не забуваєте ви десь свої очі, коли кидаєтесь у погоню? — спитав Портос.
— Ні, — ображено відповів Д'Артаньян, — бо саме завдяки моїм очам я бачу те, чого не бачать інші.
Зрозумів чи не зрозумів Портос цей натяк, але він дав волю гнівові.
— Добродію, — сказав він, — попереджаю, що ви колись діждетесь добрячого прочухана, якщо будете так зухвало поводитися з мушкетерами.
— Добрячого прочухана, добродію? — перепитав Д'Артаньян. — Чи не надто гостре слово?
— Зате його сказала людина, яка має звичку дивитися своїм ворогам просто в обличчя.
— Ще б пак! Я ж бо знаю, що ви ні до кого не повернетеся спиною…
І, в захваті від свого дотепу, юнак побіг далі, голосно сміючись. Портос осатанів од люті й мало не кинувся битися навкулачки.
— Тільки не зараз! — вигукнув Д'Артаньян. — Згодом, коли ви будете без плаща.
— Отже, о першій годині за Люксембурзьким палацом!
— Чудово, о першій, — відповів Д'Артаньян, повертаючи за ріг.
Та ні на тій вулиці, де він щойно був, ні на тій, на яку вибіг, юнак не побачив нікого. Хоч як повільно йшов незнайомець, він усе-таки встиг зникнути; щоправда, він міг зайти до якогось будинку. Д'Артаньян став розпитувати про нього в перехожих, спустившися до порома, піднявся по вулиці Сени й Червоного Хреста, але все було марно. Проте ця погоня пішла юнакові на користь, бо поки піт заливав йому чоло, його серце зрештою охололо.
Д'Артаньян вирішив спокійно обміркувати події; їх було немало, і всі вони виявилися фатальними: звернуло тільки на дванадцяту годину, а ранок уже приніс йому немилість пана де Тревіля, який не міг не вважати трохи розв'язним спосіб, обраний Д'Артаньяном, щоб залишити його.
А ще він наразився на дві дуелі з бійцями, кожен з яких був здатен убити трьох Д'Артаньянів, — та що й казати, адже це були мушкетери, а він поважав їх так беззастережно, що не тільки в думках, а й у серці ставив понад усіх людей.
21 
