и читается легко. 
4 
Не маючи наміру докладно розглядати цей незвичайний твір, я лише пораджу читачам, які вміють цінувати картини минулого, ознайомитися з ним. Там вони знайдуть портрети, змальовані рукою справжнього майстра; і хоч ці ескізи накреслені здебільшого на дверях казарм або на стінах шинків, читачі однаково впізнають у них такі ж точні, як і в історії пана Анкетіля[4], портрети Людовіка XIII[5], Анни Австрійської[6], Рішельє[7], Мазаріні[8] та більшості вельмож тих часів.
Але, як відомо, те, що здатне вразити примхливу душу письменника, не завжди хвилює широке коло читачів. Тож захопившись — як, безперечно, будуть захоплюватися й інші, — згаданими подробицями, ми звернули увагу на ще одну цікаву річ — на те, чого ніхто інший, мабуть, і не помітив би.
Д'Артаньян оповідає, що під час свого першого візиту до пана де Тревіля, капітана королівських мушкетерів[9], він зустрів у передпокої трьох молодиків, котрі служили саме в тому уславленому полку, в якому мріяв служити й він, і що звали їх Атос, Портос та Араміс.
Правду кажучи, ці іноземні імена нас приголомшили, але відразу спало на думку, що вони можуть бути звичайнісінькими псевдонімами, за якими Д'Артаньян приховав справжні імена своїх вельможних друзів, якщо тільки вони самі не назвалися так того дня, коли з примхи, через невдоволення життям або нестатки їм довелося вдягти плащі простих мушкетерів.
Відтоді ми взялися невтомно шукати серед творів того часу бодай якийсь слід цих незвичайних імен, що так нас зацікавили.
Перелік прочитаних з цією метою книжок зайняв би цілий розділ, що було б, може, й досить повчально, але навряд чи цікаво для читачів. Скажемо лише, що саме в ту мить, коли, втративши після довгих і марних досліджень всяку надію, ми вирішили припинити розшуки, нам пощастило знайти, нарешті (завдяки пораді відомого вченого і нашого друга Полена Паріса[10]), рукопис in-folio[11], позначений, здається, чи то 4772-м, чи то 4773-м номером, із заголовком:
«Спогади пана графа де Ля Фера про деякі події, що сталися у Франції наприкінці владарювання короля Людовіка XIII та на початку владарювання короля Людовіка XIV».
Можна собі уявити, як ми зраділи, коли, гортаючи цей рукопис — нашу останню надію, — побачили на дванадцятій сторінці ім'я Атоса, на двадцять сьомій — ім'я Портоса і на тридцять першій — ім'я Араміса.
Відкриття зовсім невідомого рукопису за доби, коли історична наука досягла таких великих успіхів, видалось нам чудом. Ми заходились клопотатися про дозвіл надрукувати його, сподіваючись, що колись нас оберуть до Академії Написів і Красного Письменства хоч би з чужим багажем, якщо не пощастить — річ цілком імовірна — потрапити до Французької Академії[12] з багажем власним. Мусимо сказати: такий дозвіл нам люб'язно надали, що ми й засвідчуємо, аби прилюдно спростувати вигадки тих, хто твердить, ніби ми живемо при уряді, який не дуже прихильно ставиться до літераторів.
Тож, пропонуючи читачам першу частину цього дорогоцінного рукопису з відповідно зміненою назвою, ми обіцяємо, якщо перша частина матиме успіх, на який заслуговує (в чому ми не маємо жодного сумніву!), негайно опублікувати другу.
А тим часом, оскільки хрещений батько є другим батьком, ми просимо читача бачити в нас, а не в графові де Ля Ферові, причину своєї втіхи або нудьги.
Отже, почнімо нашу розповідь.
ЧАСТИНА ПЕРША
І. Три подарунки пана Д'Артаньяна-батька
У перший понеділок квітня місяця 1625 року все містечко Менг, де народився автор «Роману про Троянду»[13], охопило таке хвилювання, наче туди прийшли гугеноти[14], щоб влаштувати другу Ла-Рошель[15]. Дехто з городян, угледівши жінок, які бігли по Головній вулиці, і почувши зойки дітей біля порогів будинків, квапливо надівали обладунки й, захопивши для хоробрості мушкет або сокиру, поспішали до корчми «Вільного Мірошника», навпроти якої збирався щораз більший натовп гомінливих і цікавих людей.
За тих часів, коли майже не минало дня, щоб якесь місто не відзначило в своєму літописі схожу подію, такий переполох був справою звичною. То вельможі воювали між собою; то король ворогував з кардиналом; то іспанці йшли війною на короля.
Крім цих воєн — прихованих чи явних, таємних чи відкритих, — були ще наскоки жебраків і злодіїв, гугенотів і грабіжників, вовкулаків і слуг, які ворогували з усім світом. Городяни безперестанку озброювалися проти злодіїв, проти волоцюг і проти слуг, нерідко — проти вельмож і гугенотів, іноді — проти короля, і тільки проти кардинала та іспанців — ніколи. Отож згаданого першого понеділка квітня місяця 1625 року жителі Менга, почувши шум і не побачивши ні червоно-жовтих значків[16], ні ліврей слуг герцога Рішельє, кинулись, за давньою звичкою, до корчми «Вільного Мірошника».
4
Анкетіль (1723–1806) — абат (почесне ім'я духовних осіб католицької церкви), автор багатотомної історії Франції.
5
Людовік XIII (1601–1643) — син Генріха IV і Марії Медичі, король Франції з 1610 по 1643 рік.
6
Анна Австрійська (1601–1666) — французька королева, дружина Людовіка XIII й сестра австрійського імператора та іспанського короля з династії Габсбургів.
7
Рішельє Арман-Жан дю Плессі (1585–1642) — французький державний діяч, герцог, кардинал (вищий духовний сан у католицькій церкві); з 1624 по 1642 рік був першим міністром Людовіка XIII, на якого мав величезний вплив, до останніх своїх днів лишаючись фактичним правителем Франції.
8
Мазаріні Джуліо-Раймондо (1602–1661) — сицилійський дворянин, французький державний діяч, кардинал; у 1643–1661 роках був першим міністром при Людовіку XIV і фактично правителем Франції.
9
Мушкетери — солдати європейських армій, озброєні мушкетами; наприкінці XVI — на початку XVII століття в деяких арміях Західної Європи мушкетери становили половину піхоти. Королівські мушкетери — солдати, що входили до особистої охорони монархів. Арман-Жан де Пеїр де Тревіль (1596–1672) — французький професійний військовий, капітан-лейтенант роти королівських мушкетерів; з 1636 року — польовий маршал, з 1643 — граф. Після смерті Людовіка XIII потрапив у немилість до Мазаріні і його усунули від справ.
10
Полен Паріс (1800–1881) — французький учений, автор досліджень у галузі середньовічної літератури.
11
In-folio — дослівно — «в аркуш» (лат.). Формат книги або рукопису, за яким розмір сторінки становить половину стандартного паперового аркуша; звідси фоліант — книга, рукопис великого формату.
12
Академія Написів і Красного Письменства була створена у Франції 1663 року з метою впорядкування написів і девізів на пам'ятниках та медалях і називалася спочатку Малою Академією. Французька Академія (її ще називають Академією безсмертних) — основний державний академічний заклад Франції, що об'єднує визначних учених-гуманітаріїв та діячів літератури; була заснована кардиналом Рішельє в 1634 році.
13
«Роман про Троянду» — уславлена поема XIII століття; першу її частину написав Пйом де Лорісс (рік народження невідомий — 1240); другу, близько 1277 року, — Жан Шопінель (в деяких джерелах — Клопінель) де Менг (1240–1305).
14
Гугеноти — прибічники кальвіністської (протестантської) релігії у Франції XVI–XVIII століть; у другій половині XVI — на початку XVII століття до гугенотів належали переважно представники буржуазії та дрібного дворянства півдня країни, які прагнули захопити церковні землі, а також частина феодальної знаті, невдоволеної політикою централізації, шо її проводила королівська влада.
15
Ла-Рошель — місто на заході Франції, розташоване на березі Атлантичного океану; оплот гугенотів, узятий після запеклої облоги королівськими військами в 1628 році.
16
Кольори іспанського прапора.
4 
