142 
— Гляньте, — сказав Роланд, і в його очах промайнув вогник посмішки.
— Га?
— Це означає, що ми домовилися.
Джейк шкрябнув кресалом по кременю. Спалахнула іскра, і цього разу хмиз зайнявся. Втішений, Джейк всівся й, обійнявши Юка рукою за шию, споглядав, як розгорається багаття. Собою він був дуже задоволений. Адже він не тільки розпалив вечірнє багаття, а й розгадав Роландову загадку.
3
— Я теж знаю одну загадку, — сказав Джейк, коли вони вечеряли буритосами.
— Вона також нерозумна? — спитав Роланд.
— Ні. Це справжня загадка.
— Тоді загадуй, а я спробую відгадати.
— О'кей. Що не має ніг, але біжить, з ложем, та на місці не лежить, буває довгим і широким, ворожим, добрим і двобоким?
— Добра загадка, — м'яко сказав Роланд. — Але стара. Це ріка.
Джейк не чекав такої швидкої відповіді, тож трохи похнюпив носа.
— Ну так, тебе важко чимось здивувати.
Роланд кинув останній шматок своєї вечері Юкові, і пухнастик вдячно його заковтнув.
— Та ні. Я з тих, кого Едді називає «слабкий грець». От бачив би ти Алана. Той колекціонував загадки, наче якась дамочка — віяла.
— Слабкий гравець, друже ти мій Роланде, — поблажливо сказав Едді.
— Дякую, що виправив. А спробуй–но відгадати оцю: що росте і встає? Спочатку біле, потім червоне, і чим пухкішим воно стає, тим дужче подобається старій?
Едді вибухнув сміхом.
— Це член! — прогорлав він. — Грубо, Роланде, як грубо! Але мені подобається! Подддобається, хай йому!
Роланд похитав головою.
— Твоя відповідь неправильна. Гарна загадка — це часом головоломка зі слів, як та Джейкова про річку. Але буває й так, що вона більше скидається на трюк фокусника, бо змушує дивитися в один бік, коли насправді треба дивитися геть у інший.
— Вона подвійна, — сказав Джейк і переказав слова Аарона Діпно про загадку Самсона. Роланд кивнув.
— Може, це суниці? — спитала Сюзанна і тут же сама відповіла на своє питання. — Авжеж, суниці. Це як у тій загадці про багаття. В ній є прихована метафора. І щоб розгадати загадку, треба збагнути, в чому метафора.
— Я хотів, щоб вона зі мною переспала, і висловив своє прохання красивими метафорами, а вона дала мені по пиці й пішла геть, — сумно продекламував Едді. Але його ніхто не слухав.
— Якщо замінити «стає» на «росте», — вела далі Сюзанна, — то все просто. Ягоди спочатку білі, потім червоні. Чим пухкішими вони ростуть, тим більше їх любить стара жінка. — Відчувалося, що вона задоволена собою.
Роланд кивнув.
— Я знаю іншу відповідь — виниці, але, мабуть, це одні й ті самі ягоди.
Едді взяв «Загадки й головоломки» та почав їх недбало гортати.
— А ну, Роланде. Коли двері перестають бути дверима?
Роланд набурмосився.
— Знову ти за своє? Бо мені вже скоро терпець…
— Ні, я ж обіцяв бути серйозним, і я серйозний… принаймні, я намагаюся. Це загадка з цієї книжки. Я просто знаю відповідь. Колись у дитинстві чув.
Джейк по–змовницькому підморгнув Едді, бо теж знав відповідь. І Едді йому підморгнув. На його подив, Юк теж спробував примружити око. Але, кілька разів поспіль невдало заплющивши обидві повіки, шалапут облишив спроби.
Тим часом Роланд і Сюзанна міркували над питанням.
— Мабуть, щось пов'язано з порогом, — сказав Роланд. — Двері, перестають бути. Коли двері вже не двері… гммм…
— Гммм, — повторив Юк, досконало відтворивши задумливу інтонацію Роланда. Едді знову підморгнув Джейкові. А Джейк прикрив рота долонею, щоб сховати посмішку.
— Відповідь — коли переступаєш через поріг? — нарешті спитав Роланд.
— Нєа.
— Вікно, — зненацька рішуче промовила Сюзанна. Коли двері перестають бути дверима? Коли це вікно.
— Нєа. — Едді шкірився на всі кутні. Але Джейк був шокований тим, як далеко вони відійшли від правильної відповіді. У цьому є щось магічне, подумав він. Все начебто звичайне, жодних килимів–самольотів і зникаючих слонів, але все одно це магія. І зненацька їхнє заняття — проста гра в загадки коло багаття — постало перед ним геть у іншому світлі. Вони наче грали в піжмурки, тільки за пов'язку на очі правили слова.
— Здаюся, — сказала Сюзанна.
— Так, — сказав Роланд. — Скажи відповідь, якщо ти її знаєш.
— Відповідь — розчиняють. Двері перестають бути дверима, коли їх розчиняють. Ясно? — Спостерігаючи, як Роландове обличчя мало–помалу світлішає, Едді трохи боязко спитав: — Що, теж погана? Роланде, я старався бути серйозним. Правда–правда.
142 
