Последние отзывы

  216  

— ПРАВИЛЬНО.

— Все одно ми не зможемо розгадати більшу їх частину, — вів далі Роланд. — Я певен, що ти знаєш загадки, які навіть Кортові були б не до снаги, якби він витяг їх із бочки. — У цьому він дуже сумнівався, але час битви минув і настав час перемир'я, тож Роланд вирішив трохи прикрасити дійсність.

— АВЖЕЖ, — погодився Блейн.

— Пропоную як приз замість гусака подарувати нам життя, — сказав Роланд. — Дорогою до Топіки ми будемо загадувати тобі загадки. Якщо, прибувши на кінцеву станцію, ти розгадаєш усі наші загадки, то можеш нас убити, як і задумував. Це буде твій гусак. Але якщо ми тебе переплюнемо… якщо в Джейковій книжці чи в нашій пам'яті знайдеться загадка, на яку в тебе не буде відповіді, то ти муситимеш відвезти нас до Топіки і випустити. Це вже буде наш гусак.

Тиша.

— Ти зрозумів?

— ТАК.

— Згода?

Блейн Моно мовчав. Едді напружено чекав, обійнявши Сюзанну, й цивився в стелю баронського вагона. Сюзанна на мить поклала руку на живіт, думаючи про таємницю, яка там, можливо, криється. Джейк лагідно гладив Юка, намагаючись не потривожити рани від ножа. Всі чекали, поки Блейн (справжній Блейн, який перебував зараз луже далеко, на відстані кількох тисяч миль віл них, живучи своїм недожиттям у підземеллях міста, всі мешканці якого загинули з його волі) поміркує над Роландовою пропозицією.

— ТАК, — нарешті озвався Блейн. — Я ЗГОДЕН. ЯКЩО Я РОЗГАДАЮ ВСІ ВАШІ ЗАГАДКИ, ТО ВИ ПІДЕТЕ ЗІ МНОЮ НА ТУ ГАЛЯВИНУ, ДЕ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ ЗЕМНИЙ ШЛЯХ. КОЛИ Ж ХТОСЬ ІЗ ВАС ЗАГАДАЄ ЗАГАДКУ І Я НЕ ЗНАЙДУ РОЗВ'ЯЗКУ, ТО Я ПОДАРУЮ ВАМ ЖИТТЯ Й ВІДВЕЗУ ВАС ДО ТОПІКИ, А ТАМ ВИ ВИЙДЕТЕ З ПОЇЗДА Й ПІДЕТЕ ДАЛІ — ШУКАТИ ТЕМНУ ВЕЖУ. Я ПРАВИЛЬНО ЗРОЗУМІВ УСІ УМОВИ Й ОБМЕЖЕННЯ ТВОЄЇ ПРОПОЗИЦІЇ, РОЛАНДЕ, СИНУ СТІВЕНА?

— Так.

— ГАРАЗД, РОЛАНДЕ З ГІЛЕАДУ.

ГАРАЗД, ЕДДІ З НЬЮ–ЙОРКА.

ГАРАЗД, СЮЗАННО З НЬЮ–ЙОРКА.

ГАРАЗД, ДЖЕЙКУ З НЬЮ–ЙОРКА.

ГАРАЗД, ШАЛАПУТЕ ЮК ІЗ СЕРЕДИННОГО СВІТУ.

Зачувши своє ім'я, Юк нашорошив вуха.

— ВИ КА–ТЕТ, ОДИН ІЗ БАГАТЬОХ. Я ТЕЖ. А ЗАРАЗ ПЕРЕВІРИМО, ЧИЙ КА–ТЕТ СИЛЬНІШИЙ.

На мить запала тиша, яку порушувало тільки рівномірне двигтіння слоутрансових турбін, що везли їх над спустошеною землею, туди, де лежала Топіка, туди, де закінчувався Серединний світ і починався Останній.

— ОТОЖ, — вигукнув Блейн. — ЗАКИДАЙТЕ НЕВІД, МАНДРІВЦІ! ВИПРОБУЙТЕ МЕНЕ. НЕХАЙ ПОЧНЕТЬСЯ ЗМАГАННЯ!

ПРИМІТКА АВТОР

Вже не за горами той день, коли вийде четвертий том «Темної Вежі» (звісно, за умови, що Постійний Автор буде живий, а Постійний Читач не знудиться чекати). Важко сказати, коли саме це станеться — мені завжди було нелегко відшукувати двері, що відчиняються у світ Роланда. До того ж не кожен знайдений ключ підходить до наступних дверей, тож його доводиться допасовувати, а це нелегка справа. Втім, якщо читачі зажадають четвертий том, то четвертий том буде, бо мені до снаги знайти Роландів світ, тим паче, що я й досі його невільник… він тримає мене міцніше, ніж будь–який зі світів, до яких я мандрував у своїй уяві. І ця історія, як ті загадкові слоутрансові двигуни, дедалі більше набирає обертів і пришвидшує ритм.

Я цілком свідомий того, що деяких читачів розчарує закінчення «Загубленої землі» — надто багато нерозгаданих загадок воно в собі чаїть. Мені й самому не дуже приємно залишати Роланда і його друзів у товаристві злого Блейна Моно. Можете мені не вірити, але я не менше за вас дивуюся з кінцівки третього тому. Але скажу вам, що книжки, які пишуться самі (а це й сталося із «Загубленою землею»), самі мають і закінчуватися. Єдине, в чому я можу запевнити вас, мої Читачі, — Роланд і його супутники підійшли до одного з найважливіших кордонів у своїй історії, і ми маємо на деякий час залишити їх на митниці, нехай собі відповідають на питання прикордонників і заповнюють декларації. Цим я образно натякаю, що історія в черговий раз добігла кінця, і моє серце розважливо порадило мені на деякий час зупинитися.

Як розгортатимуться події в наступному томі — наразі невідомо, хоча запевняю вас, що з Блейном Моно розберуться, що ми дізнаємося більше про юність Роланда і знову зустрінемося з Цок–Цоком і тим загадковим чоловіком, якого Волтер називав Магом чи Вічним Чужинцем. Це про нього, страшного і загадкового, написав Роберт Браунінг на початку своєї поеми «Чайльд Роланд до Вежі Темної прийшов»:

  216