151 
— Відпусти мене, Юк, — видихнув він. — Можеш відпустити, ми… врятовані.
На якусь мить він злякався, що пухнастик–шалапут не збирається випускати його руку. Але потім Юк поволі ослабив щелепу, і Джейк звільнився. Рука була вся залита кров'ю, довкола кисті виднілися темні дірки від зубів.
— Юк, — проскавчав шалапут, і Едді з подивом побачив, що в дивних очах тварини стоять сльози. Юк витягнув шию і лизнув хлопчика в обличчя скривавленим язиком.
— Та нічого, — сказав Джейк і занурився лицем у тепле хутро. Обличчя застигло від жаху й болю. Він теж плакав. — Не хвилюйся, все гаразд. Ти не винен, що ти міг вдіяти?
Едді поволі спинався на ноги. Його обличчя було мертвотно–сірим, а в паху боліло так, наче хтось щосили вгатив туди кулею для боулінгу. Він помацав між ніг лівою рукою, щоб збагнути, чи не все ще втрачено.
— Дешева вазектомія, бля, раз — і яєць нема, — прохрипів він.
— Едді, ти як, не зомлієш? — спитав Роланд. Черговий порив вітру зірвав з його голови капелюха і втелющив його просто Сюзанні в лице. А вона вхопила його і натягла стрільцеві до самих вух, від чого той став схожий на напівбожевільного сільського дурника, який спустився з гір.
— Ні, — відповів Едді. — І хотів би, але…
— Глянь на Джейка, — сказала Сюзанна. — Він спливає кров'ю.
— Нічого страшного, — сказав Джейк і спробував сховати руку. Але не встиг, бо Роланд лагідно взяв його за зап'ястя. Вся кисть руки: тильний бік долоні, сама долоня, пальці — була розцяткована слідами від зубів.
І здебільшого глибокими. Годі було зрозуміти, чи пошкоджені кісти й сухожилля, доки Джейк не спробує зігнути руку. А час і місце для таких експериментів вочевидь були невдалі.
Роланд глянув на Юка. Пухнастик–шалапут відповів йому засмученим і наляканим поглядом виразних очей. І навіть не спробував злизати Джейкові кров, хоча така поведінка була б для нього найприроднішою в світі.
— Дайте йому спокій, — сказав Джейк і ще міцніше стис тільце Юка. — Він не винен. Це я винен, що забув його. Його здув вітер.
— Я нічого йому не зроблю, — відповів Роланд. Упевнений, що шалапут не скажений, він усе одно не хотів, щоб Юк покуштував ще більше Джейкової крові. А щодо інших хвороб, що могли гніздитися в тілі Юка… що ж, лишається тільки одне — як завжди, покладатися на ка. Знявши нашийну хустину, Роланд витер Юкові пичку.
— Ось так краще. Хороший хлопчик. Хороший малюк.
— Юк, — слабо пискнув пухнастик, і Сюзанна, яка спостерігала за всім цим з–поза Роландового плеча, готова була заприсягтись, що в його голосі була вдячність.
Знову налетів вітер. Погода швидко псувалася.
— Едді, треба негайно забиратися з мосту. Ти зможеш іти?
— Ні, господарю, Едді поповзе. — Унизу живота досі сильно боліло, але хвилину тому було значно гірше.
— Гаразд. Тоді ходімо. І якомога хутчіш.
Роланд повернувся, підняв ногу, щоб зробити крок, і раптово зупинився. На протилежному краю провалля стояв, незворушно дивлячись на них, якийсь чоловік.
Чужинець підійшов непомітно, коли Джейк із Юком полонили всю їхню увагу. За спиною в нього висів лук. Довкола голови була пов'зана яскраво–жовта хустка, і її кінці, наче прапори, майоріли на сильному вітрі. У вухах у нього висіли золоті сережки у формі кружал із хрестами посередині. Одне око прикривала біла шовкова пов'язка. Усе обличчя чоловіка було пооране пурпуровими виразками, із деяких сочився гній. Важко було сказати, якого він віку: йому можна було дати тридцять, сорок або й усі шістдесят. Одну руку він тримав високо над головою. Роланд ніяк не міг розібрати, що він тримає в руці, збагнув тільки, що той предмет — не камінь, бо в нього занадто правильна форма.
Світло дня вичахало, але обриси міста за спиною у з'яви стали моторошно чіткими. За скупченнями цегляних будівель на березі ріки (Едді не сумнівався, що то склади, вже давно розграбовані мародерами) виднілися понурі тінисті каньйони і кам'яні лабіринти міста. І лише тепер Едді збагнув, як жахливо помилявся і яким був дурнем, сподіваючись, що тут вони знайдуть допомогу. Тепер він бачив побиті фасади й потрощені дахи, бачив на карнизах і в сліпих вікнах без шибок неохайні пташині гнізда. І дозволив собі вдихнути запах цього міста — не казковий аромат спецій і смачної їжі, яку мама в дитинстві часом приносила від Забара, а сморід підпаленого матраца, який трохи подимів, а потім його залили водою з каналізації. Зненацька він зрозумів, що таке Лад, зрозумів до кінця і повністю. Кривопикий пірат, що з'явився, поки їхня увага була зайнята чимось іншим, був уособленням мудрого ельфа, якого могли породити стіни цього сплюндрованого агонізуючого міста.
151 
