Особенно,... 
192 
33
Цок–Цок був засліплений. Він лаявся, кричав і силкувався відірвати від себе істоту, що вп'ялася йому в обличчя, звивалася, кусалася й дряпалася. Він відчув, як пазурі шалапута простромлюють йому ліве око, і його голову пронизав жахливий, невимовний червоний біль, наче смолоскип, що, падаючи, освітлює темний колодязь. У цю хвилю його лють була сильнішою за біль. Він спромігся вхопити Юка, відірвав його від свого лиця й підняв над головою, збираючись переламати тварині хребет.
— Ні! — заволав Джейк. Він геть забув про кнопку, що відмикала двері, й ухопив зі спинки трону старий німецький автомат.
Пронизливо закричала Тіллі. Інші порснули навсібіч. Джейк спрямував автомат на Цок–Цока. Юк висів у тих міцних руках головою униз і відчайдушно звивався. Здавалося, ще трохи — і він переломиться навпіл. Він борсався і клацав зубами в повітрі. І кричав від болю, кричав, як людина.
— Відпусти його, наволоч! — закричав Джейк і натиснув на гачок.
Він ще досить володів собою, аби цілитися низько. У замкнутому просторі ревіння сорокакаліберного «шмайсера» справило ефект підірваної бомби, хоча пострілів було лише п'ять чи шість. Одна світлова трубка луснула, розливши холодний помаранчевий вогонь. Над лівим коліном Цок–Цока в цупких штанях з'явилася дірка, а навколо неї почала швидко розпливатися темно–червона пляма. Рот Цок–Цока став круглим від шоку — цей вираз промовистіше за будь–які слова свідчив, що, попри свій неабиякий розум, Цок–Цок сподівався прожити довге й щасливе життя, стріляючи в людей, але не дозволяючи стріляти в себе. Втім, ні, стріляти в нього могли, а от влучити? І той здивований вираз промовляв, що такого не могло статися, це не за планом.
«Знайомся з реальним світом, ти, смердючий довбень», — подумав Джейк.
Цок–Цок впустив Юка на ґрати підлоги і вхопився за поранену ногу. На Джейка накинувся Копергед. Він ухопив хлопчика рукою за горло, але тут на нього напав Юк — він пронизливо загавкав і вгризся в Копергедову гомілку через чорний шовк штанів. Копергед закричав і відскочив убік, силкуючись скинути Юка з ноги. Але шалапут тримався міцно, наче п'явка. Джейк вчасно повернувся і помітив, що до нього повзе Цок–Цок. У зубах він тримав свій ніж.
— Прощавай, Цокі, — сказав Джейк і натиснув на гачок «шмайсера». Нічого не сталося. Чи то патрони закінчилися, чи то механізм заклинило, Джейк не знав, та й часу на роздуми не було. Він відступив на два кроки назад і вперся у велике крісло, що правило Цок–Цокові за трон. І не встиг він забігти за крісло, як Цок–Цок ухопив його однією рукою за ногу, а другою — за руків'я ножа. Рештки вибитого ока лежали на його щоці, наче кулька м'ятного желе. Праве око зиркало на Джейка з ненавистю навісного.
Джейк спробував висмикнути ногу, зашпортався і впав на трон Цок–Цока. Його погляд упав на кишеню, пришиту до правого бильця. З–під гумки, завдяки якій кишеня щільно прилягала до бильця вгорі, стирчало потріскане й оздоблене перлами руків'я револьвера.
— Ох, як же ж тобі зараз буде боляче! — в екстазі прошепотів Цок–Цок. Замість виразу здивування на його губах, що тремтіли від люті, з'явилася широка посмішка. — Як боляче буде! А мені як буде приємно… Що?..
Посмішка зів'яла, і рот знову округлився, бо Джейк спрямував на нього дуло револьвера та звів курок. Рука, що стискала Джейкову гомілку, здавила її так, що, здавалося, ще трохи — й кістка хрусне.
— Ти не посмієш! — істерично прошепотів Цок–Цок.
— Ще й як посмію, — похмуро відповів Джейк і натиснув на гачок. Сухе клацання, з яким вистрілив револьвер, було геть не таким вражаючим, як гуркіт тевтонського «шмайсера». На лобі в Цок–Цока, з правого боку вгорі, з'явилася чорна дірочка. Цок–Цок тупо витріщався на Джейка, не вірячи своєму неушкодженому окові.
Джейк примушував себе вистрілити ще раз, але йому це не вдавалося.
Аж раптом шматок Цок–Цокового скальпа відділився од черепа, як клапоть старих шпалер, і опустився йому на праву щоку. Роланд би одразу зрозумів, що це означає. Але Джейк був у такому стані, коли логічне мислення підводить. У його голові закрутилося торнадо темного, панічного страху. Рука, що стискала його гомілку, ослабла, і Цок–Цок повалився обличчям на підлогу, а Джейк, дивлячись на це, зіщулився у великому кріслі.
Та незабаром до нього повернулася одна думка. Двері. Він має відчинити двері і впустити стрільця.
Не спроможний думати про щось інше, Джейк впустив револьвер на залізні ґрати і примусив себе встати з крісла. Він уже тягнувся до кнопки, яку раніше натискав Цок–Цок, щоб відчинити двері, аж раптом на його горлі зімкнулася пара рук і хтось відтяг його від пульта.
192 
