55 
о 8:25 цього ранку чи не помер.
Обома руками Джейк потягнув на себе двері комори, обличчя вже променіло осяйною посмішкою від полегшення… та так
і застиг, зачувши пронизливий крик Ґрети Шоу, що стояла на складаній драбині в глибині комори. Бляшанка томатної пасти випала їй з рук і покотилася по підлозі. Куховарка похитнулася і була б приєдналася до томатної пасти, якби Джейк не встиг вчасно підскочити до неї й підтримати.
— Боже праведний! — видихнула вона, хапаючись за серце. — Ох і налякав ти мене, Джонні!
— Вибачте, — пробурмотів Джейк. До каяття домішувалося гірке розчарування. За дверима була лише комора. А він же так вірив…
— А що це ти тут робиш? У тебе ж ниньки боулінг! Я думала, ти повернешся не раніше, ніж за годину! Я ще й попоїсти тобі не встигла зготувати, отож не сподівайся.
— Та нічого. Все одно я не голодний.
Він нахилився і підняв бляшанку, яку впустила місіс Шоу.
— А судячи з того, як ти сюди увірвався, ще й який голодний, — пробурчала вона.
— Мені здалося, що тут миша шарудить. Мабуть, це були ви.
— Та певно. — Вона спустилася з драбини й забрала у нього бляшанку. — Ти так виглядаєш, наче у тебе грип, Джонні. — Вона приклала йому до лоба долоню. — Температури наче нема, але це ще нічого не означає.
— Простая втомився, — відповів Джейк, а сам подумав: «Якби ж то». — Мені б чогось попити, і я трохи подивлюсь телевізор.
Місіс Шоу щось пробурмотіла.
— Маєш якісь оцінки? Показати не хочеш? Якщо хочеш, то давай швидко. Мені треба готувати вечерю.
— Сьогодні ні. — Він вийшов з комори, дістав з холодильника напій і пішов до вітальні. Там ввімкнув передачу про голлівудських зірок і втупився в картинку на екрані, а голоси в голові невтомно сперечалися, і нові спогади про запорошений новий світ невпинно вигулькували на поверхню.
Мати й батько не помітили нічого дивного у вигляді сина. Батько взагалі ніколи не повертався додому раніше, ніж о пів на десяту вечора. І Джейка це цілком влаштовувало. О десятій він пішов спати і лежав у темряві, дослухаючись до гомону міста за вікном: звуків гальм, клаксонів, сирен.
Ти помер.
Нічого подібного. Я тут, у своєму ліжку.
Та це нічого не означає. Ти помер, ти ж знаєш.
Найгірше було, що він знав і те, і те.
Я не знаю, котрий з вас, голосів, каже правду, але я так більше не можу. Тож негайно припиніть. Перестаньте сперечатися й дайте мені спокій. Чуєте. Коли ваша ласка.
Але вони не слухалися. Мабуть, це просто було їм не до снаги. А Джейкові раптом спало на думку, що він мусить підвестися з ліжка, і то негайно, та відчинити двері до ванної кімнати. Бо за ними — той, інший світ. Там буде придорожня станція і друга частина його «я», що скоцюрбилася зараз під старезною ковдрою на стайні й намагається заснути, неспроможна осягнути, що, в дідька, відбувається.
«Я йому розповім, — гарячково подумав Джейк. Він відкинув ковдру, зненацька усвідомивши, що двері біля книжкової шафи більше не ведуть до ванної — вони ведуть у світ, де смердить спекою, пурпуровою люттю й страхом у жмені землі, світ, який зараз накрила крилом темна ніч. — Я можу йому розповісти, але потреби не буде… бо я буду В НЬОМУ… Я БУДУ ним!»
Мало не сміючись від полегшення, Джейк перебіг через усю темну кімнату і розчахнув двері. І…
Нічого, тільки ванна. Його ванна кімната з портретом Марвіна Гая в рамці на стіні й смужками світла, що пробивалося крізь жалюзі й лежало на кахлях підлоги.
Джейк довго–предовго стояв на порозі, намагаючись проковтнути своє розчарування. Але воно не минало. І гіркота відчаю переповнювала його.
Безвихідь.
Три тижні, що минули відтоді, розтягайся злою усмішкою, стали брудним глухим закутнем у Джейковій пам'яті — кошмарною спустошеною землею, де не було миру, не було спочинку, не було бодай тимчасового порятунку від болю. Він спостерігав — так безпорадний в'язень дивиться на спустошення міста, яким колись правив, — а його розум вгинався під постійним тягарем примарних голосів і спогадів, що важчав з кожною хвилиною. Він сподівався, що спогади обірвуться, сягнувши пункту, коли чоловік на ймення Роланд дав йому впасти у прірву в горах, але цього не сталося. Натомість вони просто повернулися до початку циклу й почали грати знову, наче касета, що гратиме й гратиме доти, доки не порветься плівка чи хтось не вимкне програвач.
55 
