ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Чего желает джентльмен

Начало было интересно ,потом нуднятина ,а конец тоже можно по итать. Гг-й влюбился в гг-ю в середине книги.Вот... >>>>>

Твой сладкий поцелуй

Достойный роман >>>>>

ШАРАДА

Очень интересный роман и очень длинный, вначале запуталась в именах и героях но в целом понравился. >>>>>

Нежный тиран

Дивуюсь людям які пишуть "раз прочитати" Невже ви перечитуєте одну й туж саму книгу по декілька разів? >>>>>

Песчаный рай

Очень понравился роман.ну этот Руслан больной на голову .ужас какой то. >>>>>




  1  

Ірена Карпа

Bitches get everything

БІЛОЧЦІ

Рекомендовано для читання егоїстичним сукам.

You only live once, right?

Well, except for Lazarus. Poor sucker,

he had to die twice[1]

(Charles Bukowski,Pulp).20

Человеческие отношения – как жвачка при совке. Надоело жевать сегодня, прилепи на стол – дожуешь завтра.

(Настя)

Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий.

Якби то холодний чи гарячий ти був!

А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний,

то виплюну тебе з Своїх уст…

(Об'явлення Івана Богослова)

00:00:00:01

Його ще зовсім дитяча шкіра пахла чимось таким, від чого на мені згорала вся трава. Знаєте цю шерхлу траву військових аеродромів? Така ж інколи росте на жіночому тілі. Невидима з висоти чужих польотів. Чорні підпалини я до часу ховаю під одягом.

Йому на сім років менше, ніж мені. Найкращий афродизіак – ризик. Для відчуття нормальності всього, що відбувається, я й сама дедалі частіше перетворююся на дурнуватого підлітка. Ми пестимо, ледь не роздягаємо одне одного просто на вулиці, моя рука в його джинсах, очі блищать, ми регочемо. Які, до біса, перехожі? Я хочу його, він найкращий, мене аж нудить від цього нон-стопу.

Його батьки нічого не знають. 24 години на добу повної без-свідомості, але ж який зашкал лібідо. Можна сховатися під ковдрою знятої за 55 баксів за день квартири, майже не їсти, лиш несамовито кохатися без слів, час від часу перемикаючи середньої паршивості музичні канали велетенського телевізора. Можна, але ми цього не робимо. Поки що. Поки я надто сильно його кохаю. Поки ще не можу втриматися від мазохізму.

Чомусь я не ставлюся до нього як до м'яса, придатного чи не придатного до траху. А саме таке в мене зазвичай ставлення до більшості чоловіків. І не вбачаю у ньому розумника чи впливового потенційного друга, з якого могла б отримувати інтелектуальний чи предметний зиск. Так я ставлюся до меншості.

Я не ходжу з ним мовчки гуляти і просто десь пити чай, як то трапляється у мене взагалі з обраними. Ніколи, зрештою, не думала, як саме я до нього ставлюся. Та й навіщо? Він же є. Він справжній. Він кохає. Усією силою свого вразливого юного серця. Повисло собі як на ниточці. А в мене у кишені бритва. Тільки: тс-с-с.

Я режисерка. Знімаю непогане кіно. Це я так думаю. Фани кажуть, воно охуєнне, заздрісники – що в мене таланту кіт наплакав. Не знаю, який то був кіт. Можливо, морський котик. Чи просто кит. І цей наплакав так нормально, перейматися добродіям не варто.


– Ваше актуальне кохання, якщо можна таке запитати… Чи надихає воно вас? – це хтось із добрих журналісток.

– Одне з ваших останніх або всі в купі! – верещить голос – також добрий – із презентаційної публіки.


Ах так, забула сказати. То якраз презентація мого нового кіна «Перламутрове Порно». Здається, наступного дня цензура нашої прекрасної демократичної країни його заборонить, що не може не принести фільму мегажирних піар-дивідендів. Чим більше, виблядки, забороняєте, тим радісніше глядач (слухач, читач) усе хаває. А ви як собі думали? Найактивніші споживачі інтернетної порнопродукції – благочестиві американці. Сім'я і мораль – це тобі не хухри-мухри. Це хутра й авокадо. Та й недаремно ж наш Президент корішається з тамтешнім. Забороняйте. Нам нема нічого комерційно вигіднішого. Мій продюсер з переляку почервоніє, як срака після бані, але в глибині душі буде щасливий.

– Моє останнє, гм, кохання… – починаю я із запитальною інтонацією, вдивляючись у зал. Там десь має глипати очима об'єкт моєї нереалізованої педофілії. Агов, ти де? А, все. Бачу. – Так от, – продовжую – моє останнє кохання фактично незаймане…

(Залом перекочується традиційний смішок-шепотіння.)

– Йому, знаєте, лише 17 рочків, і я боюся пред'яви від його мами. Я ж типу особа не зовсім однозначна. Та й бабла з мене злупити можна, якщо захотіти. Хоч я і не Майкл Джексон. А шкода. Але й не американський священик. Що радує. І не вчителька музики з приватними уроками, що радує моїх сусідів…

Зал регоче. Знову думають, що я бавлюся в реальне життя. Так само, як у фільмах я бавлюся в нереальне, підсовуючи насправді автобіографічні шматки.

– А… хочеться? – співчутливо питає хтось із журналістів так, що після «хочеться» зависає промовиста пауза.


  1