Перламутрове порно : Карпа Ірена : Страница

А потім я знову їм своє яблуко. Майнес десь пошвендявся шукати Інтернет на острові, а потім, як прийде, то буде варити Різдвяні вареники. Це, власне, єдине, що хоч якось нагадує святкову вечерю в Галичині. Одна фігня — вареники ті ми купляли в російському магазині «Казачок» на Шьонхаузер Алле, тому вони називаються «пельмені», а всередині у них пармезан і ще якась біда. Ну, хоч вегетаріанські.

Трохи подумавши, вирішую не відсилати Аскольдові і Віці того листа. Бо, по-перше, не так уже й багато бабок у нього, аби давитися (я би ще, може, й вдавилася, але ж у них імунітет). По-друге, я зараз теж на острові посеред моря. Хай не такому теплому, а зовсім навіть навпаки, але раптом герр Посейдон почує ті мої прокльони і змиє нафіг всіх цих безневинних людей довкола мене? Хай живуть. Особливо Майнес. Він іще не домотлошив РhD. А може, в Аскольда просто сіла батарейка. Чи не в нього, а в його телефону.

Зимове море якесь драматичніше за літнє. Так само, як північні моря зазвичай драматичніші від південних. Важко сказати, чим. Мабуть, своєю неприступністю для більшості людей. Для тупорилих туристів з фотокамерами (типу, зрештою, і нас) та інших непосвячених.

Балтійське море взимку зовсім сіре. І майже не солоне. Воно сходиться (розходиться?) з небом вузькою смужкою туману, відкидаючи тим самим всі попсові метафори про те, що «синє море злилося з синім небом». Стовідсотковий булшит. Сіре небо й сіре море — цілком самобутні явища, і найстрашнішою є та їх межа — незбагненна смужка далекого туману.

Якщо довго дивитися на неї, все всередині напружується, відчувається якийсь ледь помітний тягучий страх. Щось неминуче і водночас нетривке, як сексуальний потяг. В тій смужці, безсумнівно, сходяться плотське кохання і священна смерть.

Можна залишити в ній очі й довіку зостатися сліпим. І з'явиться в тебе після цього внутрішнє бачення чи ні — це вже, пробач, ніхто тобі не гарантує.

Так дивно. Залишатися в самотньому помешканні того, хто від тебе поїхав. Пустота, що гуляє. Ти-пустота.

Якщо таке стається зранку, ти пробуєш влягтися і заснути. Щоби здобути сон, прикликаєш в організм увесь цинізм, що живе в твоїй лімфі. (Оце я загнула — жовч живе в гної! Ну добре). Але інколи помагає, а інколи й ні. Особливо, коли ти на межі сну і неспання… Коли ти справжній і неприкритий. Коли ти надто туманний і нетривкий для того, щоби твоя public personа змогла обіпертися об тебе і зайняти свою звичну позицію «Сру я на всіх без розбору». Хм. Починаєш так щемливо сумувати. Дивно, не?

Смерть моя настане від води і тільки. Вона вже сьогодні йде за мною слідом крок-у-крок, як прикордонники у Трансільванії.

Варто було забратися зі Шрі-Ланки, як буквально на наступний день ті люди і помешкання, котрі ти знав, а можливо, й села, в яких залишався на ніч, знищило велетенське цунамі.

— М-да, погано я тоді пожартував, — каже Аскольд.

— Коли?… — розсіяно питаю я.

— Ну, тоді, коли в аеропорті після прибуття з Коломбо до Москви спитав тебе, чи не хочеш ти знову стати в чергу на реєстрацію.

. — Я сказала тоді, що хочу… — А я не хотів.

— От бачиш. Смерть мене не хоче поки. Видно, не всі її збуджують молодими.

Варто було затриматися на Захованому Морі бодай на півдня довше, і парому на велику землю ми 6 не дочекалися. Шторм на Балтиці триває вже кілька днів. Мені не відомо нічого про жертви. Точну статистику веде хіба Смужка Туману.

— Тут про тебе такі чутки ходять… — каже О V Аскольд, повернувшись із зустрічі з якоюсь женщіной-пра-адюсерєром.

— Які — «такі»? — не відриваючись від монітора, цікавлюся я.

— Ну, що Ката — сука.

— 1 все? Так це ж правда.

— Ну, загалом, все. Це таке резюме.

— А. І хто каже?

— Всі кажуть.

— То передай всім, що я лягла в ванній на холодні кахлі голяком і плачу.

— А чо' голяком?

— Бо так драматичніше.

Аскольд щось ходить по кімнаті тривожними кругами.

— Що ще казали? — я, канєшно, розумію, що його гризе іще якась холєра.

Предыдущая страница Следующая страница

E-mail:
Пароль: