ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Угрозы любви

Ггероиня настолько тупая, иногда даже складывается впечатление, что она просто умственно отсталая Особенно,... >>>>>

В сетях соблазна

Симпатичный роман. Очередная сказка о Золушке >>>>>

Невеста по завещанию

Очень понравилось, адекватные герои читается легко приятный юмор и диалоги героев без приторности >>>>>

Все по-честному

Отличная книга! Стиль написания лёгкий, необычный, юморной. История понравилась, но, соглашусь, что героиня слишком... >>>>>

Остров ведьм

Не супер, на один раз, 4 >>>>>




  51  

Нічого дивного. Теж саме з видимою любов'ю парижан до арабів, те ж саме з видимою толерантністю до східноєвропейців, чорних, азіатів тощо. Ну і кльово. Пес ся всрав.

Мова зараз не про вайленс, хоча…

— Бачила недавно твого хлопчика… Щось він в іґнор нас поставив. Лінзи в нього, може?… — (я завжди даю людині право на етичне задкування).

— Пішов він на хуй. — цілком безкомпромісно відповідає Ален.

— Ну, я теж так сказала. Але — з любові до тебе — не вголос.

— Півгодини тому він був жорстоко побитий.

— ???

— …

— Тобою?

— Мною. Дуже сильним я виявився, до речі.

(Мені важко уявити собі лице Алена, коли він пише мені це. Грьобані віртуальні діалоги — даєте ви звільнення, самотність чи просто є частиною порнографії сучасного суспільства? Як каже Нона, років через двадцять знайдеться який-небудь Роберт Картон, що напише світовий бестселлер «Чи є життя поза Інтернетом?»)

— Йой. А шо воно зробило?

— Като… Мені важко зараз спілкуватися. Стан такий, що хочеться різати вени.

(Ого! Бек ту тін ейдж? Нє-е-е…)

— Півгодини тому, — продовжує Ален, — він зізнався мені, що не кохає. Що весь цей час — вісім місяців — він мені брехав, сука, а сам кохав іншого, проститутку рідкісну.

(Тут я згадую придумане і широковживане нами в дитинстві слово «ПРАСТІТУТ». Дивуюся, чого воно не потрапить ніяк до загального узусу).

— Бля… — каже Ален.

— Бля, — погоджуюся я. — А ти… його любиш?

— Звичайно люблю. Дуже сильно люблю. Але ніколи не пробачу.

(Тут мені видно, що Аленові інстинкти самозбереження слабкіші за мої. Я би відразу пробачила і автоматично розлюбила — іди, тусуйся! А ображатися — то собі червону кров псувати).

— В мене ж-бо толком нікого до нього й не було. Перші в житті серйозні стосунки… Вісім місяців прожили разом.

(Ого. Я, Катакана Клей, навряд чи була спроможна на таку постійність. Респект, Аленчику).

— Все. Досить про нікчем.

— Він тебе не вартий.

— Він мене не вартий. — Я давно казала.

— Не вартий навіть, аби я про нього думав. («Галімий підар!» — думаю я про того засранця. Таку дитинку гарну засмутив. Але не знаю, як Ален сприйме «галімий підар», тож даю ноу комментс).

— Забий на нього, — натомість кажу я. — До фіга і трошки є людей, що здохнуть від щастя бути з тобою.

— Найгірше те, що через нього я розгубив усіх своїх друзів, ледь не втратив роботу… Пам'ятаєш, я тоді хотів піти? А він покотився в Іспанію розважатися, коли я тут у Києві горем убивався.

Якийсь там час ми мовчимо.

— Ой, — раптом каже він.

— Що?

— Погано.

— Що погано?

— Реву. Слабкий я дуже.

— Я теж реву. — І — чесно — я не брешу!

— А та сволота, до якої він пішов, його ж весь Київ переїбав…

— Уууу, — кажу я. Раніше подібні сентенції стосувалися хіба що «облака в штанах» — Наталки Монголевської. — Не реви через гівно.

— Фігня в тому, що той, інший, може все всім розтринідти направо й наліво.

— Зашугати чувачка? — Добра Катка відразу пропонує шугайстерські послуги, — я серйозно.

(Хоча насправді ніфіга не серйозно. Ну, є в мене вдома маска щура-гіганта, але чи ж її достатньо?)

— Такого не зашугаєш. Його розбалували.

— Трактором і з балуваними справляємося!!! — декларую я. Ален чомусь не тішиться.

— А цей, — то він уже про свого істерика з пузіком, — стояв тут переді мною на колінах, плакав, просив пробачення. Притягнув велетенську м'яку іграшку — так той його тигр летів із другого поверху.

(Терпіти не можу м'які іграшки. Пилюко-збірники. Правильно зробив, що викинув).

— Слухай… А чого ви, той-во… Апріорно посварилися?

— Дістало нас усе. Він кричав, що його все не влаштовує, я казав, що так далі не можна. В нас регулярно такі конфлікти ставалися.

(Ой, хлопці, чи в одних у вас?…)

— Але бачиш, цей останній відкрив двері пиздецю. Так шкода восьми місяців. Завтра ще піду аналізи на СНІД здавати.

— Курва. Ти ще й не застерігався.

— Природньо.

— … — я собі зітхаю, пригадуючи статистику померлих від сніду знайомих і знайомих знайомих. Тоді кажу це канонічне:

— Всьо буде чотко.

— Ні, під час нашого спілкування він мені не зраджував.

— Та однаково перевірся.

— Обов'язково. Не знаю, як я міг усе це допустити.

— Не звинувачуй себе. Коли кохаєш, втрачаєш 50% зору мінімум.

— А вчора… ти бачила його… з ним?

— Ні, з дівками. Якщо ти про кав'ярню.

  51