Особенно,... 
157 
— Ти це облиш! — і махнув удалину вже нетерпляче.
Тоді сюрчання коло дверей розляглося настійніше.
Але Коров’єв, не нітячись від виступу Павла Йосиповича, продовжував:
— Звідки? — ставлю до всіх питання! Він змучений голодом та спрагою! Йому жарко. Ну, взяв на пробу горопаха мандарин. І вся то ціна тому мандаринові три копійки. І ось вони вже витьохкують, як солов’ї навесні в лісі, тривожать міліцію, відривають її від справ. А йому можна? Га? — і тут Коров’єв показав на бузкового товстуна, від чого на обличчі останнього виобразилася велика тривога. — Хто він такий? Га? Звідки він приїхав? Для чого? Потрібний він нам, чи що? Запрошували ми його, чи що? Певно, — саркастично кривлячи рот, на повен голос волав колишній регент, — він, бачите, в парадному бузковому костюмі, від лососини весь розбух, він весь набитий валютою, а нашому, рідному?! Гірко мені! Гірко! Гірко! — завив Коров’єв, як боярин на старосвітському весіллі.
Уся ця дурноверха, нетактовна і, ймовірно, політично шкідлива промова змусила гнівно здригатися Павла Йосиповича, але, як це не дивно, по очах з’юрмленої публіки вочевидь було, що в дуже багатьох людей вона викликала співчуття! А коли Бегемот, притуливши брудний драний рукав до ока, вигукнув трагічно:
— Спасибі, вірний друже, заступився за скривдженого! — сталося диво. Дуже пристойний сумирний дідок, зодягнутий бідно, але охайно, дідок, який купував три мигдалеві тістечка в кондитерському відділі, враз перемінився. Очі його сяйнули бойовим вогнем, він побуряковів, швиргонув пакуночок з тістечками на долівку і вигукнув:
— Правда! — дитячим тонким голосом.
Потім він вихопив тацю, скинувши з неї останки шоколадної Ейфелевої вежі, зруйнованої Бегемотом, замахнувся нею, лівою рукою зірвав з іноземця капелюх, а правою з розмаху вдарив тацею плазом по лисій голові. Прокотився такий звук, який буває, коли з вантажівки скидають на землю бляху. Товстун, біліючи, повалився навзнак і сів у діжку з керченським оселедцем, вичавивши з неї фонтан оселедцевого розсолу. Тут же стряслося і друге диво. Бузковий, провалившись у діжку, чистісінькою московською говіркою, без прикмет якогось акценту, заволав:
— Убивають! Міліцію! Мене бандити убивають! — очевидно, внаслідок струсу, нагло опанувавши досі невідому йому мову,
Тоді вщухло сюрчання швейцара, і в натовпі збурених покупців замелькали, наближаючись, два міліціонерських шоломи. Але підступний Бегемот, як із ряжки в лазні обдають лаву, облив з примуса кондитерський прилавок, і той спалахнув сам собою. Полум’я шугнуло вгору і побігло вздовж прилавка, поглинаючи гарні паперові стрічки на кошиках з фруктами. Продавщиці з вереском пустилися навтьоки з-за прилавка, і, щойно вони вискочили з-за нього, як спалахнули полотняні штори на вікнах і на долівці загорівся бензин. Публіка, враз зчинивши відчайдушний галас, шарпнулася з кондитерського назад, відкинувши непотрібного тепер Павла Йосиповича, а з-за рибного вервечкою зі своїми вигостреними ножами ристю побігли до дверей чорного ходу продавці. Бузковий громадянин, видершись із діжки, весь в оселедцевій юшці, перевалився через сьомгу на прилавку і пошвидкував за ними. Забряжчало і посипалося скло в дзеркальних вихідних дверях, видавлюване людьми, що рятувалися, а обоє негідників — і Коров’єв, і ненажера Бегемот — кудись подівалися, а куди — годі було второпати. Згодом уже самовидці, які були присутні при початку пожежі в Торгсині на Смоленському, розповідали, що буцімто обидва хулігани злетіли вгору під стелю і там буцімто лопнули обоє, як дитячі повітряні кульки. Це. далебі, сумнівно, що подіялося саме так, але чого не знаємо, того не знаємо.
Отак відаємо, що рівно через хвилину після пригоди на Смоленському і Бегемот і Коров’єв уже опинилися на тротуарі бульвару, якраз біля будинку грибоєдовської тітки. Коров’єв зупинився коло ґратчастої огорожі й заговорив:
— Ба! Та це ж письменницький дім! Знаєш, Бегемоте, я дуже багато чув про цей дім гарного та схвального. Приглянься, мій друже, до цього будинку! Приємно гадати, що під цим дахом криється й дозріває ціла безодня талантів.
— Як ананаси в оранжереях, — сказав Бегемот і, щоб зручніше помилуватися кремовим будинком з колонами, виліз на бетонний підмурівок чавунної огорожі
— Цілковита правда, — погодився зі своїм нерозлучним супутником Коров’єв, — серце солодко-моторошно заходиться, коли думаєш по те, що в цьому домі зараз достигає майбутній автор «Дон-Кіхота», або «Фауста», або, нехай йому біс, «Мертвих душ»! Га?
157 
