ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Слепая страсть

Лёгкий, бездумный, без интриг, довольно предсказуемый. Стать не интересно. -5 >>>>>

Жажда золота

Очень понравился роман!!!! Никаких тупых героинь и самодовольных, напыщенных героев! Реально,... >>>>>

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>

Угрозы любви

Ггероиня настолько тупая, иногда даже складывается впечатление, что она просто умственно отсталая Особенно,... >>>>>




  41  

Вчора вдень він приїхав з-за кордону в Москву, негайно з’явився до Стьопи і запропонував свої гастролі у Вар’єте. Стьопа подзвонив у Московську обласну видовищну комісію і питання це погодив (Стьопа зблід і закліпав очима), і підписав з професором Воландом контракт на сім виступів (Стьопа розкрив рот), умовився, що Воланд прийде до нього для з’ясування деталей о десятій ранку сьогодні… Оце ж Воланд і прийшов! Прийшовши, зустрівся з хатньою робітницею Грунею, яка пояснила, що сама вона тільки-но прийшла, що вона нахожа, що Берліоза вдома нема, а що коли візитер хоче бачити Степана Богдановича, то хай сам іде до нього в спальню. Степан Богданович так міцно спить, що розбудити його вона не береться. Побачивши, в якому стані Степан Богданович, артист послав Груню в ближній гастроном за горілкою та закускою, в аптеку за льодом і…

— Дозвольте з вами розрахуватися, — проскавулів прибитий Стьопа і почав шукати гаманця.

— О, які дрібниці! — вигукнув гастролер і слухати нічого більше не захотів.

Отож горілка і закуска з’ясувалися, а все-таки на Стьопу боляче було поглянути: він анічогісінько не пам’ятав про контракт і, хоч убийте, не бачив учора цього Воланда. Так, Хустов був, а Воланда не було.

— Дозвольте поглянути на контракт, — тихо попросив Стьопа.

— Прошу, прошу…

Стьопа глянув на аркуш і похолов. Усе було на місці: по-перше, власноручний Стьопин розгонистий підпис! Навскісний напис збоку рукою фіндиректора Римського з дозволом видати артистові Баланду в рахунок належних йому за сім виступів тридцяти п’яти тисяч рублів — десять тисяч рублів. І це ще не все: тут же розписка Воланда про те, що він ці десять тисяч уже одержав!

«Що ж це таке?!» — подумав бідолашний Стьопа, і голова в нього пішла обертом. Починаються лиховісні провали в пам’яті? Та, звісно, після того як контракт було показано, подальші Вияви зачудовання були б вельми непристойні. Стьопа попрохав у гостя дозволу на хвильку вийти і, як був у шкарпетках, побіг у передпокій до телефону. По дорозі він гукнув у напрямку кухні:

— Груню!

Але ніхто не обізвався. Він ковзнув оком по дверях кабінету Берліоза, які були поруч з передпокоєм, і тієї миті, як кажуть, остовпів. На клямці дверей він постеріг величезну сургучеву печатку на шворці. «Отакої! — ревнув хтось у голові в Стьопи. — Цього ще бракувало!» — І тут Стьопині думки покотилися вже по двох коліях, але, як це завжди буває під час катастрофи, в одному напрямку і взагалі чорт знає куди. Кашу в Стьопиній голові годі й описати. Тут і чортівня з чорним беретом, остудженою горілкою і неймовірним контрактом, — а ще на додачу до всього, нате вам, і печатка на дверях. Тобто, кажіть кому хочете, що Берліоз щось накоїв, — не повірять, їй-же-їй, не повірять! Але ж печатка, ось вона! Так-так…

І тут зазміїлись у Стьопиному мозкові якісь найприкріші думки про статтю, яку, наче навмисне, недавно він усучив Михайлові Олександровичу для друку в журналі. А стаття, щиро кажучи, дурноверха! І нікчемна, і гроші за неї мізерні…

Негайно слідом за згадкою про статтю налетіла згадка про одну слизьку розмову, що відбувалася, як пригадується, двадцять четвертого квітня ввечері тут-таки, в їдальні, коли Стьопа вечеряв з Михайлом Олександровичем. Тобто, звісно, розмову цю беззастережно слизькою назвати не можна (не піддався б Стьопа на таку розмову), але це була розмова на якусь непотрібну тему. Цілком вільно можна було б, громадяни, її не затівати. До печатки, без сумніву, розмова ця могла б вважатися сущою дрібницею, але ось після печатки…

«Ох, Берліозе, Берліозе! — нуртувало в Стьопиному мозкові. — Адже це в голові не вкладається!»

Та побиватися довго не випадало, і Стьопа набрав номер у кабінеті фіндиректора Вар’єте Римського. Становище Стьопине було дражливе: по-перше, чужоземець міг образитись на те, що Стьопа перевіряє його після того, як був показаний контракт, та й з фіндиректором говорити було надзвичайно важко. Справді, бо його ж не запитаєш так: «Скажіть, чи укладав я вчора з професором чорної магії контракт на тридцять п’ять тисяч рублів?» Так питати не годиться!

— Алло! — почувся в слухавці різкий, неприємний голос Римського.

— Драстуйте, Григорію Даниловичу, — тихо заговорив Стьопа, — це Лиходєєв. Тут така справа… гм… гм… у мене сидить цей… є… артист Воланд… Так ось… я хотів запитати, як відносно сьогоднішнього вечора?..

— А, чорний маг? — відгукнувся в трубці Римський. — Афіші зараз будуть.

  41