58 
— Діамант ви наш небесний, найкоштовніший добродію директоре, — деренчливим голосом відповів помічник мага, — наше приладдя завше при нас. Ось воно! Ейн, цвей, дрей! — І, покрутивши перед очима у Римського вузлуватими пальцями, раптом витягнув з-за вуха кота власний Римського золотий годинник з ланцюжком, який досі був у фіндиректора в кишені жилетки під защібнутим піджаком на пропущеному через петлю ланцюжку.
Римський мимоволі вхопився за живіт, присутні охнули, а гримувальник, котрий заглядав у двері, схвально крекнув.
— Ваш годинничок? Візьміть, будь ласка, — розв’язно посміхаючись, сказав картатий і на брудній долоні простягнув приголомшеному Римському його власність.
— З таким у трамвай не сідай, — тихо й весело шепнув оповідач гримувальникові.
Але кіт утнув штуку значно ліпшу за номер з чужим годинником. Несподівано підвівшись з дивана, він на задніх лапах підійшов до піддзеркального столика, передньою лапою зняв кришечку з карафки, налив у склянку води, випив, поклав на місце кришечку і гримувальною губкою витер вуса.
Тут ніхто навіть і не охнув, тільки роти пороззявляли, а гримувальник захоплено шепнув:
— Оце клас!..
Тієї миті утретє тривожно задзеленчали дзвоники, і всі, збуджені та в передчутті цікавого номера, посунули з убиральні геть.
Через хвилину в глядацькій залі погасли кулі, спалахнула й дала червонястий відсвіт на низ завіси рампа, і в освітленому розрізі завіси постав перед публікою повний, веселий, як дитя, чоловік з голеним обличчям, у пом’ятому фраці і несвіжій білизні. Це був добре знаний усій Москві конферансьє Жорж Бенгальський.
— Отож, громадяни, — заговорив Бенгальський, усміхаючись, як немовля, — зараз перед вами виступатиме… — Тут Бенгальський перервав сам себе і заговорив з іншими інтонаціями: — Я бачу, що публіки на третє відділення ще прибуло. У нас сьогодні половина міста! Якось цими днями зустрічаю я приятеля і кажу йому: «Чом ти не заходиш до нас? Учора в нас була половина міста». А він мені відповідає: «А я живу в іншій половині!» — Бенгальський зробив паузу, сподіваючись, що вибухне сміх, але позаяк ніхто не засміявся, то він продовжував: — …Отож, виступатиме славетний чужоземний артист мосьє Воланд із сеансом чорної магії! Ну, ми-бо з вами розуміємо, — Бенгальський усміхнувся мудрою усмішкою, — що її зовсім не існує на світі й що вона не що інше, як забобон, а просто маестро Воланд високою мірою володіє технікою фокуса, що і вийде наяв у найцікавішій частині, тобто викритті цієї техніки, а позаяк ми всі й за техніку і за її викриття, то попросимо добродія Воланда!
Проказавши всю цю базгранину, Бенгальський зчепив обидві руки долонею до долоні й вітально замахав ними в проріз завіси, від чого та з тихим шарудінням розійшлася по боках.
Вихід мага з його цибатим помічником і котом, який вийшов на сцену на задніх лапах, дуже припав публіці до вподоби.
— Фотель мені, — неголосно наказав Воланд, і тої ж миті, невідомо як і звідки, на сцені вродилося крісло, в яке і сів маг. — Скажи мені, любий Фаготе, — запитав Воланд у картатого блазня, який, очевидячки, окрім «Коров’єв», називався і так, — як по-твоєму, адже московське народонаселення значно перемінилося?
Маг подивився на принишклу публіку, вражену появою крісла з повітря.
— Саме так, мессіре, — неголосно відповів Фагот-Коров’єв.
— Ти маєш рацію. Городяни дуже перемінилися… зовні, я кажу, як і саме місто, до речі. Про костюми нічого вже й говорити, але з’явилися ці… як їх… трамваї, автомобілі…
— Автобуси, — шанобливо підказав Фагот.
Публіка уважно слухала цю розмову, беручи її за прелюдію до магічних фокусів. Куліси були запруджені артистами і робітниками сцени, і поміж їхніми обличчями виднілося насторожене, бліде обличчя Римського.
На фізіономії Бенгальського, який тулився збоку сцени, почало відбиватися спантеличення. Він ледь-ледь вивищив брову і, скориставшись паузою, промовив:
— Чужоземний артист висловлює своє захоплення Москвою, яка виросла в технічному відношенні, а також і москвичами, — на цих словах Бенгальський двічі посміхнувся, спочатку партеру, а потім галереї.
Воланд, Фагот і кіт повернули голови в бік конферансьє.
— Хіба я висловив захоплення? — спитав маг у Фагота.
— Ні в якому разі, мессіре, ви жодного захоплення не висловлювали, — відповів той.
— То що ж каже цей чоловік?
58 
