Последние отзывы

  6  

* * *

Підсумком творчості Булгакова є роман «Майстер і Марґарита». Твір був задуманий у 1928 році, а останню повну редакцію письменник розпочав у листопаді 1937 року і продовжував до останніх днів свого життя. Перша радянська публікація «Майстра і Марґарити» була здійснена наприкінці 1966 — на початку 1967 року редакцією журналу «Москва» і супроводжувалася значними купюрами. Повний текст книги вийшов на батьківщині письменника тільки в 1973 році.

«Майстер і Марґарита» — це багатошаровий, складний за формою твір, що поєднує в собі історію про появу в Москві 1930-х років диявола з оповіддю про трагічну долю письменника, чий неопублікований роман про Понтія Пілата включений у текст основного роману. У «Майстрі і Марґариті» виявлена неймовірна творча фантазія автора, який геніально поєднав оцінку поточного моменту життя з глибоким філософським обґрунтуванням необхідності свободи людини, що здатна створювати культурні й духовні цінності. У «Майстрі і Марґариті» втілилися риси дуже поширеного в літературі XX століття роману-міфу. Від традиційного роману він відрізняється тим, що не вписується в рамки історичного мислення. У романі-міфі минуле й майбутнє, побутова реальність і надреальність — просто одне й те саме. Всі елементи тексту утворюють певну єдину субстанцію, що постійно змінює свій стан. Безкінечна зміна розстановки, сполучуваності, членування і розподілення цих елементів підпорядкована лейтмотивному принципу побудови оповіді^[1], що створює передумову до багатьох вільних асоціацій і паралелей у процесі сприйняття тексту. Виникає незамкнене смислове поле, яке надає смислу роману рис відкритості і безкінечності.

Створюючи свій роман-міф, Булгаков використовує композиційний прийом «тексту в тексті». До складу його книги входять два романи: роман Майстра про Понтія Пілата і роман про долю Майстра. Разом вони утворюють художню цілісність, зміст якої пов’язаний не тільки з долею окремої особистості, але і з долями людства. Поєднання в межах однієї естетичної реальності двох хронотопів — московського і єршалаїмського — створює для читача можливість відчувати себе безпосереднім очевидцем усіх подій, що відбуваються, легко переміщуючись з буденного життя в міфологічний простір. Міф перетворюється на реальність, але й реальність тим самим міфологізується. Всі предмети, характери, ситуації та інші елементи тексту одночасно існують у двох часових зрізах.

«Роман Пілата» займає близько 1/6 тексту, але це є змістовим центром «Майстра і Марґарити». Чотири розділи роману про Пілата введені в основний роман по-різному. Перший розділ («Понтій Пілат») — розповідь Воланда, адресована Берліозові та Івану Бездомному, другий розділ («Страта») — сон Івана, третій розділ («Як прокуратор намагався врятувати Іуду з Киріафа») і четвертий розділ («Погреб») — фрагменти відтвореного Воландом рукопису Майстра, який читає Марґарита. Персонажі і багато з реалій роману Майстра проникають до основного роману. В Іванових видіннях виникає Єршалаїм, Левій Матвій просить про Майстра Воланда, Майстер, Марґарита і Воланд з почтом зустрічаються з Пілатом на місячній дорозі, нарешті, з’ясовується, що Ієшуа прочитав роман. Разом з тим чотири вставні розділи, які розповідають про один день римського прокуратора Іудеї, хронологічно послідовні і стилістично однорідні. Скупою карбованою прозою йде оповідь про зустріч Пілата з проповідником добра і справедливості Ієшуа, тобто про надзвичайно важливу подію християнської історії.

Автор вдається до дуже поширених у світовій літературі образів і сюжету Святого письма» що масштабно збільшує його твір і дає змогу утвердити духовні і моральні істини як вічні, загальнолюдські основи життя. Булгаков досить вільно поводиться з канонічним першоджерелом, актуалізуючи в ньому ті мотиви, які безпосередньо пов’яжуть з Ієшуа всі події лінії Майстра і Марґарити, що розгортаються в хронотопі московського світу. Мандрівний філософ, який не має ані дому, ані друзів, ані рідних, знаходить двійника в особі московського історика, який теж «від усього в житті» відмовляється заради творчості. Разом з тим Ієшуа наділений даром нести вищу істину «доброї волі». Вона є життєво нездійсненною, тобто такою, що містить у собі надреальний смисл — адже натовп лишається глухим до проповіді істинно людських ідеалів. Але віра Ієшуа в людину, яка здатна творити добро заради самого добра, веде за ним Левія Матвія, здійснює переворот у душі та свідомості Пілата. Прокуратор, який стратив Ієшуа, знаходить шлях до себе — людини, прозріває можливості духовного й морального життя. Його прозріння оплачене трагічною загибеллю героя, що несе людству рятівну істину, не прийняту людьми. Власне, Ієшуа і сам визнає, що його думок не розуміє ніхто. У суперечці з Пілатом мандрівний філософ говорить не про сучасну людину, яка живе зараз, а про первісну непробуджену природу людини. За Ієшуа, людина є добра в задумі Творця. У наявній, реальній дійсності вона проявляє себе інакше.

  6