ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>

Угрозы любви

Ггероиня настолько тупая, иногда даже складывается впечатление, что она просто умственно отсталая Особенно,... >>>>>

В сетях соблазна

Симпатичный роман. Очередная сказка о Золушке >>>>>

Невеста по завещанию

Очень понравилось, адекватные герои читается легко приятный юмор и диалоги героев без приторности >>>>>




  24  

І раптом...

"А хто це, хто тут повзе?"— єхидний голос.

"По-моєму, Журавель".

"Хе-хе-ху!"

Рвучко підвів я голову, дивлюся — стоять наді мною усі троє: Кощій Безсмертний, Баба Яга і Змій Горинич.

"Це він, герой, мою наречену Тайфун Марусю визволяти прийшов",— усміхнувся Кощій Безсмертний.

"Точно",— розтягла Баба Яга рота від вуха до вуха.

"Хе-хе-ху!"—мов з паяльної лампи, жухнув полум'ям Змій Горинич.

І як вони почули? Я ж так старався! І все про мене знають.

"Ех, хлопче, хлопче,— співчутливо зітхнув Кощій Безсмертний.— І чого ти сюди прийшов? Тут же тобі й капець буде. Ех-хе-хе"

"Дайте я його спопелю! Дайте!— благально склав руки Змій Горинич.— Я так давно нікого не спопеляв".

"Е, ні! Я жінка. Жінці треба поступатися місцем".

"Ага! Поступатись! Та ви завжди всюди без черги лізете. Як розкриєте свого...— ху!— гучномовця, хоч хрестись та втікай".

"Що? "Гучномовця"! Це в мене гучномовець? Ах ти яг грубіян! Та я тобі... Та я тебе..."

"Цитьте!— гримнув Кощій Безсмертний.— Припиніть базар! Перед хлопцем незручно. Що він про нас подумає? Розірвемо його акуратненько на три частини — та й квит! Кожному буде по шматку. Кожен із своїм шматком що захоче, те й зробить".

"О!"

"Геніально!"

Серце в мене похололо. Ще мить і...

І раптом вони завмерли. Задерев'яніли. Так, як ото, коли ми граємо у "завмри". Кощій Безсмертний застиг з піднятою правицею. Баба Яга з роззявленим ротом, з якого стирчали два кривих золотих зуби. А Змій Горинич — набравши повні груди повітря, щоб хукнути.

Я здивовано вирячився. Що таке? І раптом почув дивний переливчастий, наче з музичної скриньки, голос:

"Не бійся. Тепер вони тобі нічого не зроблять".

Я обернувся на голос. Під деревом стояв чоловік у чорному костюмі, білій сорочці з галстуком і в чорному лискучому циліндрі. Костюм був акуратно випрасуваний, але, видно, дуже старий, давно ношений, бо лиснів на колінах.

Щось дивне і незвичайне одразу впало мені в око. Я придивився: те, що мені здалося спершу галстуком, було не галстук. Замість галстука висів візерунчастий мідний маятник від старовинного годинника, який мірно гойдався туди й сюди. І в такт маятникові раз у раз по черзі заплющувались і розплющувались очі на круглому обличчі незнайомця.

"Хто ви?"— здивовано спитав я.

"Мить Митьович Тік-Так,— він підняв циліндр і нахилив голову.— Володар Часу".

"То це ви зробили?"— кивнув я на завмерлих Кощія Безсмертного, Бабу Ягу та Змія Горинича.

"Тік-Так!.. Я зупинив для них час. Бо інакше тебе б уже не було на світі. Але тобі треба поспішати. Більше як на півгодини, тобто на тридцять хвилин, зупинити час я не можу. Отже, швидше тікай!"

"Та ви що? А Тайфун Маруся? Я ж її прийшов визволяти.

Я миттю. Зараз!"— Я кинувся до хатини Кощія Безсмертного.

Але двері були замкнені. Як я не смикав їх, як не намагався відчинити — все марно.

"Будь ласка!— безпорадно глянув я на Митя Митьовича.— Допоможіть мені".

"На жаль,— розвів руками Тік-Так.— Більше, ніж зробив, я зробити не можу. Лише час підвладний мені. Чарівних дверей Кощія Безсмертного відчинити я не в силі".

"Що ж робити?— розгублено спитав я.— Невже ми допустимо, щоб Тайфун Марусю силою взяв собі за дружину Кощій Безсмертний?!"

"Ні! Цього допустити не можна".

"Так що?"

"Є один вихід. Треба..."

— Ну?

— Що?

Журавель зітхнув і махнув рукою:

— І тут... я прокинувся.

— Ану тебе!— спересердя штовхнув Марусик Журавля.


РОЗДІЛ ТРЕТІЙ,

в якому ви знайомитесь з бригадиром Бобешком та шофером Бобинцем. Гостра сутичка. Несподівана секретна інформація.


— От!— усміхнувся Сашко Циган.— Андерсен! Звичайно, мабуть, ти щось і додав зараз на ходу. Мабуть, не все воно так гладенько тобі снилося, але мені подобається. Ти такий хоробрий. Не побоявся піти визволяти Тайфун Марусю. Хоч і уві сні, у вигадці. Молодець!

Хлопці вже підходили до Липок. Ще здаля вони побачили, що на подвір'ї діда Коцюби біля вуликів разом з дідом порається й бородатий Сергій.

— О! Що я вам казав!— метнув на хлопців вогненний погляд Сашко Циган.— Турист. Ох, не подобається мені цей турист!

Хлопці розгублено мовчали.

До садиби діда Коцюби добиралися вже крадькома — де перебігаючи, а де й поповзом.

Та не встигли вони як слід умоститися на спостережному пункті у лопухах під дідовим тином, як загуркотіла машина і до дідових воріт під'їхав колгоспівський "бобик".

  24