Последние отзывы

  17  

Містер Борджин почепив на носа пенсне і переглянув список.

— Та хіба в міністерстві насміляться турбувати вас?

Містер Мелфой скривився.

— Досі ще ніхто не навідувався. Ім’я Мелфоїв і далі згадують з повагою, але міністерство скрізь починає пхати свого носа. Ходять чутки, ніби готують новий указ про захист маґлів, і немає сумніву, що за цим стоїть той маґлолюбець — жалюгідний телепень Артур Візлі.

Гаррі відчув гарячу хвилю гніву.

— І ви розумієте, що деякі з цих отрут можуть створити враження…

— Так–так, розумію, — підтвердив містер Борджин. — Дайте–но я погляну…

— А можна мені це? — втрутився Драко, показуючи на засохлу руку на подушечці.

— О, Рука Слави! — вигукнув містер Борджин, забувши про список містера Мелфоя й підбігаючи до Драко. — Вставте туди свічку, і вона світитиме тільки тому, хто тримає цю руку! Найкращий помічник злодіїв і грабіжників! Ваш син, пане, має гарний смак.

— Сподіваюся, Борджине, мій син вартий більшого, ніж бути злодієм чи грабіжником, — холодно зауважив містер Мелфой, а містер Борджин почав виправдовуватися:

— Даруйте, пане, я не хотів вас образити.

— Хоча, якщо його оцінки не покращаться, — ще холодніше мовив містер Мелфой, — можливо, це й буде все, на що він здатний.

— Це не моя вина! — заперечив Драко. — Усі вчителі мають улюбленців, тіпа тієї Герміони Ґрейнджер.

— Я думав, тобі буде соромно, що якесь дівчисько, в чиїй родині навіть нема чарівників, випередить тебе в усіх іспитах, — урвав його містер Мелфой.

— Класно! — усміхнувся ледь чутно Гаррі, втішений, що побачив такого сердитого й розгубленого Драко.

— Тепер таке скрізь, — додав своїм масним голосом містер Борджин. — Чаклунська кров уже нічого й не варта.

— Тільки не для мене! — спалахнув містер Мелфой, роздимаючи ніздрі.

— Так, пане, і не для мене теж, — вклонився йому містер Борджин.

— У такому разі, мабуть, повернімося до мого списку, — промовив містер Мелфой. — Я трохи поспішаю, Борджине, маю сьогодні багато різних справ.

Вони почали торгуватися. Гаррі стурбовано стежив, як Драко все ближче підступає до його схованки, розглядаючи виставлені на продаж товари. Він зупинився біля довжелезної, скрученої кільцями мотузки, що належала катові, а тоді, дурнувато посміхаючись, прочитав напис біля розкішного опалового намиста: «Обережно: не чіпати! Закляте — позбавило життя уже дев’ятнадцятьох власників–маглів»‘.

Драко відвернувся й побачив просто перед собою шафу. Підійшов, узявся за ручку…

— Усе, — сказав біля прилавка містер Мелфой. — Ходімо, Драко.

Драко відійшов, а Гаррі витер рукавом чоло.

— Гарного вам дня, містере Борджине, чекаю вас завтра в маєтку, заберете свій товар.

Тільки–но зачинилися двері, як містер Борджин заговорив уже не таким масним голосом.

— То вам гарного дня, містере Мелфою, бо, якщо вірити чуткам, ви не продали мені й половини того добра, що сховане у вашому маєтку…

Понуро бурмочучи, містер Борджин зайшов у якусь дальшу кімнату. Гаррі хвильку зачекав, тоді якомога тихіше виліз із шафи, проминув скляні вітрини з товарами і вийшов із крамниці.

Притримуючи рукою розбиті окуляри, Гаррі роззирнувся. Він опинився в брудному провулочку, де, здавалося, не було нічого, окрім крамничок, пов’язаних із темними мистецтвами. Та, з якої він щойно вийшов, «Борджин і Беркс», видавалася найбільшою, навпроти неї була якась огидна вітрина зі зморщеними головами, а трохи далі — велика клітка з живими величезними чорними павуками. Двійко обдертих чаклунів, перемовляючись у затінку дверей, пильно приглядалися до нього. Відчувши нервове збудження, Гаррі рушив уперед, намагаючись утримати на носі окуляри і без надії сподіваючись знайти вихід.

Стара дерев’яна табличка над крамницею, де торгували отруйними свічками, свідчила, що він опинився на алеї Ноктерн. Це мало допомогло, бо Гаррі ніколи не чув про таку алею. Мабуть, у каміні Візлів він не досить виразно вимовив назву, бо мав тоді в роті повно попелу. Намагаючись не панікувати, він думав, що робити далі.

— Ти не загубився, мій любий? — почувся раптом голос, від якого він аж здригнувся.

Перед ним стояла підстаркувата відьма, тримаючи тацю з чимось, що разюче нагадувало людські нігті, і скоса дивилася на нього, вишкіривши пожовклі зуби.

Гаррі відсахнувся.

  17