Последние отзывы

  32  

— Це неправда! — сердито заперечив Гаррі, стиснувши кулаки. — Заткнися, Мелфою!

— Ти просто заздриш, — утрутився Колін, усе тіло якого було десь таке завтовшки, як шия у Креба.

— Заздрю? — перепитав Мелфой, якому вже не треба було кричати, бо до них прислухалася добра половина шкільного подвір’я. — Чого б це? Навіщо мені здався той паскудний шрам на лобі? Дуже дякую! Не думаю, що з подряпаною башкую стають якимись особливими.

Креб і Ґойл дурнувато гигикали.

— Щоб ти об’ївся слимаками, Мелфою! — сердито обізвався Рон. Креб перестав сміятися й почав загрозливо потирати свої тверді, мов залізо, кулаки.

— Фільтруй базар, Візлі! — вишкірився Мелфой. — Тобі не варто встрявати в халепу, бо тоді твоя матуся буде змушена забрати тебе зі школи. — Він заволав писклявим і пронизливим голосом: «Якщо ти ще коли–небудь утнеш щось таке!..»

Купка слизеринців–п’ятикласників, які були неподалік, голосно розреготалися.

— Візлі теж хотів би мати фото з твоїм автографом, Поттере! — глузливо вишкірився Мелфой. — Воно буде дорожчим за весь їхній будинок!

Рон вихопив свою заліплену чароскочем паличку, але Герміона з ляскотом закрила свої «Вакації з вампірами» й прошепотіла:

— Обережно!

— Що тут діється, що діється? — Ґільдерой Локарт стрімко наближався до них у бірюзовій мантії, що розвівалася під вітром. — Хто тут роздає фото з автографами?

Гаррі хотів було пояснити, але не встиг, бо Локарт обняв його за плечі й весело вигукнув:

— Тут і питати не треба! Ми знову зустрілися, Гаррі!

Не в змозі випручитися від Локарта і палаючи з сорому, Гаррі бачив, як усміхнений Мелфой розчинився в юрбі.

— Знімайте, містер Кріві! — заохотив Коліна Локарт, сяючи усмішкою. — Подвійний портрет — що може бути краще? І ми обидва підпишемо його!

Колін намацав фотоапарат, зробив знімок, і одразу ж пролунав дзвоник, сповіщаючи про кінець обідньої перерви.

— Ану на уроки! Мерщій! — звернувся Локарт до юрби учнів, прямуючи разом із Гаррі до замку. Гаррі шкодував, що не знає доброго заклинання, аби щезнути, бо й досі не міг відкараскатися від Локарта.

— Вислухай мою пораду, Гаррі, — по–батьківському мовив Локарт, коли вони зайшли до будівлі бічними дверима. — Я виручив тебе в цій ситуації — Кріві сфотографував і мене, тож твої шкільні приятелі не подумають, що ти надто задираєш носа.

Не зважаючи на Гарріні протести, Локарт поволік його вздовж коридору, переповненого зацікавленими учнями, а тоді сходами нагору.

— Хочу тобі сказати, що не надто розумно роздавати фото з автографами вже на самому початку кар’єри, бо, якщо чесно, Гаррі, це видається зарозумілістю. Колись, може, настане час, що й ти, подібно до мене, завжди носитимеш із собою цілу пачку таких знімків, але, — пирхнув він, — не думаю, що ти вже доріс до цього.

Вони підійшли до Локартового класу, і Локарт, нарешті, відпустив Гаррі.

Гаррі поправив мантію і пішов до парти аж у кінці кімнати. Він поклав перед собою усі сім Локартових підручників, щоб тільки не бачити самого автора.

Голосно перемовляючись, зайшли інші учні, і Рон з Герміоною вмостилися поруч із Гаррі.

— Ти був червоний, наче рак, — сказав Рон. — Дивися, щоб Кріві часом не зустрів Джіні, бо удвох вони заснують фан–клуб Гаррі Поттера.

— Заткнися! — огризнувся Гаррі. Не вистачає, щоб Локарт почув ще й фразу «фан–клуб Гаррі Поттера».

Коли всі повсідалися, Локарт гучно прокашлявся, і в класі запала тиша. Він нахилився, взяв у Невіла Лонґботома примірник «Трапези з тролями» й підніс його вгору, демонструючи власний портрет, який підморгував з обкладинки.

— Це я, — показав він на портрет, підморгуючи теж, — Ґільдерой Локарт, кавалер ордена Мерліна третього ступеня, почесний член Ліги захисту від темних сил і п’ятиразовий володар призу «Відьомського тижневика» за найчарівнішу усмішку! Але мова не про це. Я ж не завдяки усмішці зумів позбутися Баби–Яги з Бендона!

Він зробив паузу, чекаючи, що всі засміються; кілька учнів непевно усміхнулися.

— Бачу, ви всі придбали повний комплект моїх книжок — дуже добре. Я так подумав, що для початку проведемо сьогодні невеличкий іспит. Нічого страшного — просто перевіримо, наскільки уважно ви читали їх, чи все зрозуміли.

Роздавши запитання, він повернувся до учнів:

— Маєте тридцять хвилин. Можна починати — вперед!

  32