Особенно,... 
91 
Гаррі поставив кухля і вже збирався вертатися до ліжка, як раптом щось привернуло його увагу. Сріблястою галявиною скрадався якийсь звір.
Гаррі метнувся до ліжка, схопив з тумбочки окуляри і прожогом вернувся до вікна. Невже це Ґрим… ні… тільки не тепер… не перед самим матчем…
Він знову притиснувся до вікна, якусь мить відчайдушно вдивлявся, і врешті знайшов те, що шукав. Тепер той звір біг узліссям… і то не був Ґрим… то був кіт… Гаррі полегшено зітхнув і сперся на підвіконня, коли впізнав рудий пухнастий хвіст. То був лише Криволапик…
Лише Криволапик? Гаррі притулився носом до скла. Кіт, здавалося, зупинився. Гаррі був переконаний, що в затінку дерев рухався ще хтось.
Наступної миті з’явився гігантський кудлатий чорний пес, що крадькома перебігав галявину. Криволапик дріботів поряд з ним. Гаррі витріщив очі. Що це означало? Якщо Криволапик також бачив пса, то хіба ж той міг бути провісником Гарріної смерті?
— Роне! — зашепотів Гаррі. — Роне! Прокинься!
— Га?
— Ти можеш поглянути, хто там?
— Ще темно, Гаррі, — ледве ворушив язиком Рон. — Що на тебе найшло?
— Там унизу… — Гаррі знову визирнув з вікна.
Криволапик і пес уже десь зникли. Гаррі виліз на підвіконня, щоб зазирнути вниз, під темні мури замку, але їх і там не було. Куди вони щезли?
Гучне хропіння свідчило, що Рон знову заснув.
* * *
Коли зранку Гаррі разом з іншими ґрифіндорськими гравцями увійшов до Великої зали, їх зустріли бурхливими оплесками. Гаррі розплився у широкій усмішці, коли побачив, що їм аплодували також рейвенкловці та гафелпафці. А от слизеринці голосно свистіли їм у спини. Гаррі помітив, що Мелфой був ще блідіший, ніж завжди.
За сніданком Вуд наполягав, щоб усі гравці добре попоїли, хоч сам до їжі так і не торкнувся. А тоді, не давши нікому доїсти, поспішно вивів команду з зали. Коли вони виходили, їх знову проводжали оплесками.
— Щасливо, Гаррі! — гукнула Чо Чанґ. І Гаррі відчув, що червоніє.
— Що ж… вітру майже немає… сонце трохи заяскраве, може бити в очі… будьте уважні… земля пружненька, це добре, зможемо швидше злетіти…
Вуд крокував полем, а команда старалася від нього не відставати. Нарешті вони побачили, як відчинилися вхідні двері замку, і вся школа висипала на галявину.
— В роздягальні! — коротко кинув Вуд.
Вони мовчки переодяглися в яскраво–червоні мантії. Гаррі було цікаво, як почувається решта команди, бо йому весь час здавалося, мовби за сніданком він з’їв якусь ящірку, що неспинно звивалася в шлунку. Час пролетів непомітно, і Вуд оголосив:
— Ну, що ж, пора… Пішли…
Вони вийшли на поле під оглушливе ревіння трибун. Три чверті глядачів мали на собі яскраво–червоні стрічки, розмахували яскраво–червоними прапорцями з ґрифіндорським левом чи підносили транспаранти: «ВПЕРЕД, ҐРИФІНДОР!» і «КУБОК — ЛЕВАМ!» За слизеринськими воротами сиділо біля двохсот учнів у зеленому вбранні, на їхніх прапорцях виблискувала срібна змія Слизерину, а в першому ряду, також у всьому зеленому, сидів професор Снейп і лиховісно підсміювався.
— Ось виходять ґрифіндорці! — заволав Лі Джордан, незмінний коментатор матчів. — Поттер, Бел, Джонсон, Спінет, Візлі, Візлі та Вуд. Усі знають, що Це найкраща гоґвортська команда за останні кілька років… — Коментар Лі потонув в обуреному гулі слизеринців.
— А ось і збірна Слизерину на чолі з капітаном Флінтом. Він замінив деяких гравців, і здається, надав перевагу розмірам, а не майстерності…
Слизеринські трибуни знову загули. Хоч, як на Гаррі, Лі казав правду: усі слизеринці, окрім Мелфоя, були напрочуд великими.
— Капітани, потисніть руки! — звеліла мадам Гуч.
Флінт і Вуд щосили стиснули один одному руки. Збоку здавалося, ніби кожен намагається зламати суперникові пальці.
— Сідлайте мітли! — вигукнула мадам Гуч. — Три… два… один…
Ревіння трибун заглушило її свисток, і чотирнадцять мітел зринули в повітря. Гаррі відчув, як вітер розвіває волосся на його чолі. Радість польоту заглушила хвилювання. Озирнувшись, він побачив позад себе Мелфоя. Рвучко додав швидкості, виглядаючи снича.
— Отже, м’ячем заволодів Ґрифіндор, ґрифіндорка Алісія Спінет рветься з квафелом прямісінько до слизеринських воріт, чудово, Алісіє! Ох, ні… Квафел перехоплює Ворінґтон. Він підіймається… БАБАХ!… Його зупиняє бладжер. Це постарався Джордж Візлі! Ворінґтон випускає квафел, і його підхоплює… Джонсон! Ґрифіндор знову з м’ячем! Давай, Анжеліно… Вона елегантно обходить Монтегю… пригнись, Анжеліно, там бладжер!.. ГОЛ! ВОНА ЗАБИВАЄ ГОЛ! 10:0 НА КОРИСТЬ ҐРИФІНДОРУ!
91 
