87 
— Ми зустрічалися, — коротко пояснив Люпин і подивився на Гаррі серйозніше, ніж звичайно. — Не сподівайся, Гаррі, що я тебе ще колись отак покриватиму. Я не можу тебе переконати, що Сіріус Блек — це надто серйозно. Але я чомусь вважав, що те, що ти відчув, коли до тебе наближалися дементори, справило на тебе сильніше враження. Твої батьки пожертвували заради тебе життям. І повір, що нехтувати їхньою жертвою заради якоїсь там торбинки з магічними жартами — то не найкраща віддяка.
Люпин пішов. Гаррі стало набагато гірше, ніж у Снейповім кабінеті. Вони з Роном повільно підіймалися мармуровими сходами. Проминаючи однооку відьму, Гаррі згадав про плащ–невидимку, що й досі лежав десь там, але не наважився по нього полізти.
— Це я у всьому винен, — раптом промовив Рон. — Я переконав тебе піти. Люпин має рацію: ми повелися, як останні дурні, не можна було так робити…
І він знову замовк. У коридорі, де походжали тролі–вартові, вони побачили Герміону. Вона йшла їм назустріч. По її обличчю Гаррі зрозумів, що вона вже чула про їхню пригоду. В нього похололо серце — невже вона розповіла професорці Макґонеґел?
— Що, прийшла з нас познущатися? — безцеремонно спитав її Рон, коли вона зупинилася перед ними. — Чи, може, вже настукала?
— Ні, — сказала Герміона. В руках вона тримала листа, а її губи тремтіли. — Просто я думала, що вам треба це знати. Бакбика засудили до страти.
Розділ п’ятнадцятий
ФІНАЛЬНИЙ МАТЧ
— Він… він мені прислав оце, — сказала Герміона, простягаючи листа.
Гаррі взяв його в руки. Пергамент був вологий від сліз. Чорнило розпливлося і деякі слова ледве вгадувалися.
Дорога Герміоно!
Ми си програли. Мені тілько можна привезти його до Гоґвортсу. День страти призначать пізніше.
Бікі так си тішив Льондоном.
Я ніколи не забуду, як ти нам помагала.
— Вони його не вб’ють! — обурився Гаррі. — Не посміють. Бакбик абсолютно безпечний.
— Мелфоїв батько залякав увесь Комітет, — пояснила Герміона, витираючи сльози. — Ви ж його знаєте. А в тому Комітеті зграя старих ідіотів, які бояться всього на світі. Звичайно, треба буде подати апеляцію, так завжди робиться. Тільки я не маю ніякої надії… вони не змінять вироку.
— Змінять! — люто заперечив Рон. — Тепер ти не будеш займатися усім цим сама. Я тобі допоможу, Герміоно.
— Ой, Роне!
Герміона кинулася йому на шию і розридалася. Сконфужений Рон незграбно гладив її по голові. Нарешті Герміона його відпустила.
— Рон, мені дуже… дуже прикро за Скеберса… — ридала вона.
— Та… нічого… він був старий, — заспокоював її Рон, щасливий, що вона випустила його з обіймів. — З нього й так не було вже великої користі. Хтозна, а раптом мама з татом тепер куплять мені сову.
* * *
Через заходи безпеки, що їх запровадили після другого вторгнення Блека, Гаррі, Рон і Герміона вже не могли відвідувати вечорами Геґріда. Тепер єдиною нагодою порозмовляти з ним були уроки догляду за магічними істотами.
Було видно, що суворий вирок Геґріда приголомшив.
— Це всьо моя вина. Мене гейби заціпило. Вони там повсідалися в чорних мантіях, а я всьо наплутав… Усі ті цифри, що ти мені записала, Герміонко, вилетіли з голови. А далі встав Луціус Мелфой та й почав забивати їм баки, і Комітет зробив так, як він їм сказав…
— Ми подамо апеляцію! — рішуче мовив Рон. — Не здавайся, ми вже цим займаємося!
Разом з іншими учнями вони поверталися до замку. Попереду йшов Мелфой з незмінними Кребом та Ґойлом. Він постійно озирався і глузливо реготав.
— Нічого не вийде, Роне, — засмучено сказав Геґрід біля замкових сходів. — Увесь Комітет у кишені Луціуса Мелфоя. Я тілько си постараю, щоб останні Вікові дні були найфайніші в його житті. То мій борг перед ним…
Геґрід повернувся і поспіхом пішов до своєї хатини, затуливши обличчя хустинкою–як–скатертинкою.
Мелфой зі свитою стояв біля головних дверей замку
— Дивіться, реве як бугай! Ви бачили когось нікчемнішого? — глузував Мелфой. — І він ще хоче, тіпа, бути вчителем!
Гаррі з Роном кинулися до Мелфоя, але їх випередила Герміона — ЛЯСЬ!.. Вона заліпила Мелфоєві такого дзвінкого ляпаса, що Мелфой аж захитався. Гаррі, Рон, Креб і Ґойл остовпіли, а Герміона замахнулася знову.
— Не смій так казати про Геґріда, ти, смердючий вилупку…
87 
