163 
— Я ж тобі казав! — засичав Рон на Герміону, поки вона дочитувала статтю. — Я ж попереджав: не дратуй Ріту Скітер! Вона з тебе зробила якусь вертихвістку… потіпаху!
Герміона пирснула зі сміху.
— Потіпаху? — перепитала вона, хихочучи.
— Моя мама так каже, — пробурмотів Рон, і вуха його знову почервоніли.
— Якщо це найкраще, на що здатна Ріта, то вона втрачає навички, — не перестаючи сміятися, сказала Герміона й кинула журнал на порожній стілець позад себе. — Суцільна маячня.
Вона глянула на слизеринців. Ті уважно дивилися на них, щоб побачити, чи засмутила їх стаття. Герміона насмішкувато помахала їм рукою і разом з Гаррі та Роном почала розпаковувати складники, необхідні для настійки «гострий розум».
— Є одна цікава деталь, — озвалася Герміона хвилин за десять. Товкачик у її руці завис над ступкою, повною жуків–скарабеїв. — Як Скітерка довідалася?..
— Про що довідалася? — швидко спитав Рон. — Невже ти справді варила любовне зілля?
— Не будь ідіотом, — огризнулася Герміона, не перестаючи товкти жуків. — Просто… як вона дізналася, що Віктор запрошував мене на літо до себе в гості?
Сказавши це, Герміона густо почервоніла й спробувала уникнути Ронового погляду.
— Що?! — Ронів товкачик з грюкотом упав на підлогу.
— Він запросив мене відразу після того, як витяг з води, — проказала Герміона. — Тільки–но позбувся акулячої голови. Мадам Помфрі дала нам ковдри, а тоді він відвів мене вбік від суддів, щоб вони не чули, і сказав, якщо я не планую на літо нічого особливого, то чи не хотіла б…
— І що ти відповіла? — спитав Рон. Товкачик він тримав далеченько від ступки й розтирав ним стіл, оскільки не зводив очей з Герміони.
— І він сказав, що ніколи не почував такого до жодної дівчини, — промовила Герміона, почервонівши так, що Гаррі аж мовби стало тепліше від жару, що пашів на її обличчі, — але хіба це могла почути Ріта Скітер? Її ж там не було… чи була? Може, вона має плаща–невидимку й прокралася на територію школи, щоб подивитися на друге завдання…
— А що ти відповіла? — повторив Рон, так сильно стукаючи своїм товкачиком по столі, аж там залишалися сліди.
— Я не могла відповісти, бо була зайнята. Дивилася, чи з тобою і з Гаррі все гаразд…
— Міс Ґрейнджер, хоч ваше особисте життя, безперечно, просто захоплююче, — почувся позад них крижаний голос, — та я мушу вас попросити не обговорювати його на уроці. Десять балів з Ґрифіндору.
Поки вони розмовляли, Снейп нечутно підійшов до їхнього стола. Увесь клас озирався на них. Мелфой скористався нагодою, щоб показати Гаррі значок «Поттер–смердоттер».
— О, то ви ще й журнали під партою читаєте? — додав Снейп, хапаючи «Відьомський тижневик». — Ще десять балів з Ґрифіндору… О, авжеж… — Снейпові очі заблищали, коли він побачив статтю Ріти Скітер. — Поттер і далі збирає газетні вирізки про себе…
Підвал задзвенів слизеринським сміхом. Суха посмішка скривила тонкі губи Снейпа. Гаррі аж закипів від злості, коли той почав читати статтю вголос.
— «Таємниця душевного болю Гаррі Поттера»… — ой леле, Поттер, що вас знову непокоїть? — «Можливо, він не схожий на інших…»
Гаррі відчував, що він увесь просто палає. Снейп робив паузу наприкінці кожного речення, щоб слизеринці могли нареготатися. Прочитана ним, стаття звучала вдесятеро гірше, ніж була написана.
— «… доброзичливці Гаррі Поттера сподіваються, що наступного разу він віддасть своє серце достойнішій претендентці». Як зворушливо, — насмішкувато промовив Снейп, скручуючи журнал у трубку. Буря слизеринського сміху не вщухала. — Думаю, треба вас розсадити, щоб ви нарешті могли зосередитися на настійках і забули про свої заплутані любовні історії. Візлі, ви залишаєтеся тут. Міс Ґрейнджер — сідайте біля міс Паркінсон. Поттер — ота парта перед моїм столом. Ворушіться.
Розлючений Гаррі кинув складники й портфель у казан і потяг його до вільної першої парти. Снейп пішов слідом, сів за свій стіл і мовчки спостерігав, як Гаррі спорожнює казан. Намагаючись не дивитися на Снейпа, Гаррі продовжив чавити своїх скарабеїв, уявляючи, що кожен жук має Снейпове обличчя.
— Поттере, уся ця увага преси, очевидно, додала ще більше зарозумілості у твою й без того завелику голову, — тихо сказав Снейп, коли клас трохи заспокоївся.
Гаррі не відповів. Він розумів, що Снейп намагається його спровокувати — він так робив уже не раз. Поза сумнівом, сподіваючись наприкінці уроку зняти з Ґрифіндору ще п’ятдесят балів.
163 
