ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Мода на невинность

Изумительно, волнительно, волшебно! Нет слов, одни эмоции. >>>>>

Слепая страсть

Лёгкий, бездумный, без интриг, довольно предсказуемый. Стать не интересно. -5 >>>>>

Жажда золота

Очень понравился роман!!!! Никаких тупых героинь и самодовольных, напыщенных героев! Реально,... >>>>>

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>




  166  

— Що ти тут робиш, Сіріусе? — запитав він.

— Виконую свої обов’язки хрещеного батька, — відповів Сіріус, по–собачому вгризаючись у кістку. — За мене не турбуйся, я прикидаюся лагідним бездомним псом.

Він усе ще радісно всміхався, але, помітивши тривогу на обличчі Гаррі, сказав уже серйозніше:

— Я хочу сам за всім спостерігати. Твій останній лист… Скажімо так: усе стає якось підозріло. Я намагався при кожній нагоді красти газети. І, судячи з усього, стурбований не лише я.

Він кивнув на газети, що жовтіли долі. Рон підняв їх і розгорнув.

Гаррі не зводив із Сіріуса очей:

— А що, як вони тебе упіймають? Що, як тебе хтось бачив?

— Про те, що я анімаг, відомо тільки вам трьом та Дамблдору, — сказав Сіріус, знизуючи плечима й продовжуючи поглинати куряче стегенце.

Рон штурхнув Гаррі ліктем і простяг два примірники «Щоденного віщуна». У першому був заголовок «Таємнича хвороба Бартеміуса Кравча», у другому — «Чарівницю з міністерства й досі не знайшли. До справи залучено міністра магії».

Гаррі проглянув статтю про Кравча. Кожне нове речення вражало: «не бачили на людях ще з листопада…», «будинок справляє враження покинутого…», «у лікарні магічних хвороб імені Святого Мунґо ухилилися від коментарів…», «Міністерство відмовляється підтвердити чутки про небезпечну хворобу…»

— Вони так це висвітлюють, наче він помирає, — повільно проказав Гаррі. — Але навряд чи він дуже хворий, якщо спромігся добратися аж сюди…

— Мій брат — особистий помічник Кравча, — повідомив Рон. — Він каже, що Кравч перепрацювався…

— Востаннє, коли я бачив його зблизька, він мав справді хворобливий вигляд, — повільно проказав Гаррі, й далі читаючи статтю. — Це було того вечора, коли з Келиха вилетіло моє прізвище…

— Так йому й треба — за те, що вигнав Вінкі, — холодно сказала Герміона. Вона гладила Бакбика, а той хрумкотів курячими кістками, що їх йому кидав Сіріус. — Мабуть, тепер шкодує… Нарешті відчув, як це — жити, коли Вінкі його вже не доглядає.

— У Герміони — нав’язлива ідея про ельфів–домовиків, — пояснив Рон Сіріусові, кинувши на Герміону похмурий погляд.

Сіріус, однак, зацікавився.

— Кравч звільнив свого ельфа–домовика?

— Так, на Кубку світу з квідичу, — сказав Гаррі й почав розповідати про те, як з’явилася Чорна мітка, про Вінкі, яку знайшли із затиснутою в руці чарівною паличкою Гаррі та про лють містера Кравча.

Коли Гаррі закінчив свою розповідь, Сіріус схопився на ноги й почав міряти кроками печеру.

— Якщо я правильно розумію, — сказав він за хвилину, розмахуючи черговим курячим стегенцем, — то вперше ви побачили цю ельфиню в ложі для шановних гостей. Вона зайняла для Кравча місце, так?

— Так, — одночасно вигукнули друзі.

— Але Кравч на матч так і не з’явився?

— Не з’явився, — сказав Гаррі. — Здається, він це пояснив тим, що був дуже заклопотаний.

Сіріус мовчки ходив. Тоді сказав:

— Гаррі, після того, як ви вийшли з ложі, ти перевіряв, чи чарівна паличка в кишені?

— Е–е–е… — Гаррі напружено згадував. — Ні, — сказав він нарешті. — Не було потреби її використовувати до того, як ми опинилися в лісі. А потім я запхав руку в кишеню і знайшов там лише всенокль, — він глянув на Сіріуса. — Думаєш, той, хто вичаклував Мітку, вкрав у мене паличку ще в ложі?

— Цілком можливо, — сказав Сіріус.

— Вінкі не крала палички! — різко заперечила Герміона.

— Ельфиня не єдина сиділа в ложі для шановних гостей, — відказав Сіріус, наморщивши лоба й не перестаючи ходити. — Хто сидів позаду вас?

— Багато хто, — задумався Гаррі. — Якийсь болгарський міністр… Корнеліус Фадж… Мелфої…

— Мелфої! — раптом вигукнув Рон так голосно, що аж луна прокотилася печерою, а Бакбик нервово труснув головою. — Точно кажу — це Луціус Мелфой!

— Був іще хтось? — запитав Сіріус.

— Та ні, нікого, — відповів Гаррі.

— Був іще Лудо Беґмен, — нагадала йому Герміона.

— А, справді…

— Я про Беґмена нічого не знаю. Тільки те, що він був відбивачем команди «Оси з Озборна», — задумався Сіріус, усе ще походжаючи. — Який він?

— Нормальний, — сказав Гаррі. — Весь час пропонує мені допомогти з Тричаклунським турніром.

— Он як? — Сіріус ще дужче наморщив чоло. — Цікаво, навіщо він це робить?

— Каже, що я йому симпатичний, — промовив Гаррі.

— Гм… — тільки й мовив Сіріус, замислившись.

  166