Особенно,... 
.
Очередная сказка о Золушке 
213 
Приблизно за три метри від Седрика Гаррі пірнув за мармурового янгола, щоб урятуватися від струменя червоного світла. І янгол прийняв удар на себе — краєчок його крила, в яке влучило закляття, розлетівся на порох. Міцніше стиснувши паличку, Гаррі кинувся бігти далі.
— Імпедімента! — закричав він, цілячи паличкою через плече у смертежерів, що його наздоганяли.
З глухого скрику Гаррі зрозумів, що зупинив принаймні одного, але не мав часу озиратися, щоб пересвідчитися. Він перестрибнув через Кубок і пірнув униз, почувши ззаду нові постріли. Стумені світла просвистіли над його головою. Гаррі простяг руку щоб схопити Седрикову долоню.
— Відійдіть! Я його вб’ю! Він мій! — заверещав Волдеморт.
Гарріна рука тяглася до Седрикового зап’ястя. Між ним і Волдемортом залишався один надгробок, але Седрик був дуже важкий, щоб його нести, а Кубок лежав трохи віддалік…
Червоні очі Волдеморта спалахнули в темряві. Гаррі побачив, як Волдемортів рот скривився в зловісній посмішці, побачив, як піднімається його чарівна паличка.
— Акціо! — вигукнув Гаррі, націливши свою паличку на Тричаклунський Кубок.
Кубок відірвався від землі й полетів до нього — Гаррі вдалося зловити його за вушко.
Він почув, як закричав з люті Волдеморт — і саме тієї ж миті його штовхнуло в живіт — це означало, що летиключ подіяв: він потягнув їх із Седриком крізь барвистий повітряний вир… Вони поверталися…
Розділ тридцять п’ятий
СИРОВАТКА ПРАВДИ
Гаррі з заплющеними очима упав на землю, обличчям у траву, і її запах наповнив його єство. Він не ворушився. Здавалося, наче з нього вибило дух. У голові страшенно паморочилося — земля гойдалася, наче палуба. Щоб почуватися певніше, однією рукою Гаррі щосили стиснув гладеньке холодне вушко Тричаклунського кубка, а другою — Седрикову руку. Здавалося, варто відпустити щось одне — і він знову пірне в темряву, яка накопичилася в його мозку. Шок і втома не давали йому підвестися. Гаррі вдихав запах трави і чекав… Чекав, аби хтось що–небудь зробив… Щоб щось сталося… Шрам на чолі віддавав тупим болем…
Потік звуків оглушив і спантеличив його. Голоси, кроки і вигуки долинали звідусіль… Гаррі згадав, де він, і скривився від галасу, наче то був лише страшний сон, що обов’язково колись закінчиться…
І тут чиїсь руки різко його схопили й перевернули обличчям догори.
— Гаррі! Гаррі!
Він розплющив очі.
Глянувши на всіяне зорями небо, побачив над собою Албуса Дамблдора. Цілий натовп темних тіней оточив їх, люди проштовхувалися ближче. Гаррі відчув, як земля в нього під головою аж стугонить від їхнього тупотіння.
Він лежав на краю лабіринту. Бачив трибуни над собою, бачив постаті на них, а над усім цим — зорі.
Гаррі відпустив Кубок, зате ще міцніше вчепився в Седрика. Простяг вільну руку і схопив Дамблдора за зап’ястя, не в змозі зосередити погляд на обличчі директора — воно розпливалося.
— Він повернувся, — прошепотів Гаррі. — Волдеморт повернувся.
— Що відбувається? Що сталося?
Над Гаррі виринуло перевернуте обличчя Корнеліуса Фаджа — бліде й перелякане.
— О Господи! Діґорі! — прошепотів Фадж. — Дамблдоре, він мертвий!
Темні постаті, що товклися навколо, почали повторювати ці слова, передаючи їх далі… Натовп підхопив звістку:
— Він мертвий!.. Мертвий!.. Седрик Діґорі! Мертвий!
— Гаррі, відпусти його, — почувся голос Фаджа, а тоді хтось заходився відривати Гарріні пальці від нерухомого Седрикового тіла.
Але Гаррі не відпускав.
Тоді все ще нечітке й розмите обличчя Дамблдора наблизилося до нього:
— Гаррі, ти вже йому не допоможеш. Це все. Відпусти його.
— Він хотів, щоб я приніс його сюди, — проказав Гаррі, переконаний, що це просто необхідно пояснити. — Седрик хотів, щоб я забрав його до батьків…
— Правильно, Гаррі… Але зараз відпусти його…
Дамблдор став навколішки і з небувалою для такого старого й худого чоловіка силою підняв Гаррі з землі й поставив на ноги. Гаррі захитався. У голові гримотіло. Ушкоджена нога не хотіла тримати. Натовп штовхався, кожен намагався підійти ближче, усі тиснули на Гаррі, сипали запитаннями:
— Що сталося? Що з ним? Діґорі мертвий?
— Йому треба в лікарню! — голосніше за всіх сказав Фадж. — Він хворий, він поранений. Дамблдоре, батьки Діґорі тут, на трибунах…
213 
