Особенно,... 
45 
— Ми їх загубили в темряві, — пояснив Рон. — Тату, а чого той череп усіх так налякав?
— Усе поясню в наметі, — напружено відповів містер Візлі.
Та на узліссі довелося сповільнити ходу — там зібралася велика юрба переляканих чаклунів і чаклунок. Побачивши містера Візлі, вони кинулися до нього. — Що там відбувається? Хто її вичаклував? Артуре… це ж не… він?
— Авжеж, не він, — нетерпляче відгукнувся містер Візлі. — Ми не знаємо, хто саме, бо схоже на те, що винуватець роз’явився. А зараз, даруйте, я мушу знайти свій намет. — І він повів Гаррі, Рона й Герміону крізь юрбу до наметового містечка.
Там уже все стихло. Не лишилося й сліду від замаскованих чаклунів, хоч деякі спалені намети ще й досі диміли. З їхнього намету висунулася голова Чарлі.
— Тату, що сталося? — гукнув він з темряви. — Фред, Джордж і Джіні повернулися живі й здорові, а більше нікого нема…
— Усі зі мною, — повідомив містер Візлі, а тоді нахилився й заліз у намет. Гаррі, Рон і Герміона полізли за ним.
Білл сидів за кухонним столиком, притискаючи простирадло до закривавленої руки. У Чарлі була подерта сорочка, а Персі тримався за розпухлого носа. Фред, Джордж і Джіні були неушкоджені, але не відійшли від шоку.
— Тату, ти впіймав? — поцікавився відразу Білл. — Того, хто вичаклував Мітку?
— Ні, — зізнався містер Візлі. — Ми знайшли ельфиню Барті Кравча з Гарріною чарівною паличкою, але навіть гадки не маємо, хто саме вичаклував Мітку.
— Що? — вигукнули одночасно Білл, Чарлі і Персі.
— З Гарріною паличкою? — перепитав Фред.
— Ельфиню містера Кравча? — приголомшено вимовив Персі.
Містер Візлі з допомогою Гаррі, Рона й Герміони пояснив, що сталося в лісі. Дослухавши розповідь, Персі переповнився обуренням.
— Містер Кравч правильно робить, що виганяє таку ельфиню! — вигукнув він. — Як можна тікати, якщо він категорично їй заборонив… Зганьбила його перед усім міністерством… Добре було б, якби її викликали у відділ контролю за…
— Вона ж нічого не зробила… просто опинилася не в той час у не тому місці! — накинулася Герміона на Персі, і той отетерів. Адже Герміона завжди доволі приязно ставилася до Персі — набагато краще, ніж усі інші.
— Герміоно, чаклун такого рівня, як містер Кравч, не може допустити, щоб його ельфиня гасала скрізь із чарівною паличкою, мов дурна! — бундючно мовив Персі, опанувавши себе.
— Вона не гасала, мов дурна! — вигукнула Герміона. — Вона знайшла паличку на землі!
— Слухайте, хто–небудь може пояснити, що означає той череп? — нетерпляче поцікавився Рон. — Він нікому не робив шкоди… чого всі так розхвилювалися?
— Я ж тобі казала, що це символ Відомо–Кого, — перша відповіла Герміона. — Я про це читала в «Злеті й занепаді темних мистецтв».
— І він не з’являвся ось уже тринадцять років, — додав неголосно містер Візлі. — Зрозуміло, що люди перелякалися… їм здалося, що знову повернувся Відомо–Хто.
— Нічого не розумію, — насупився Рон. — Тобто… це ж лише видиво в небі та й годі…
— Роне, Відомо–Хто зі своїми посіпаками позначав Чорною міткою чергове вбивство, — пояснив містер Візлі. — Це викликало такий жах… тобі цього не збагнути, ти ще молодий. Уяви, що ти приходиш додому і бачиш над своєю хатою Чорну мітку, і знаєш, про що вона свідчить… — Містер Візлі здригнувся. — Що може бути гірше… це просто жах…
На мить запала тиша.
Тоді Білл зняв з руки простирадло, щоб оглянути рану і сказав: — Не знаю, хто її вичаклував, але сьогодні вона стала нам на заваді. Смертежери побачили її й перелякалися. Роз’явилися, перш ніж ми встигли здерти з них хоч одну маску. Добре, що Робертсів ми встигли вчасно впіймати. Вони не розбилися, і ми вже видозмінили їм пам’ять.
— Смертежери? — перепитав Гаррі. — Хто такі смертежери?
— Так себе називали прибічники Відомо–Кого, — пояснив Білл. — Сьогодні ми, здається, бачили рештки їхньої зграї — принаймні тих, хто врятувався від Азкабану.
— Білл, нема доказів, що це були саме вони, — засумнівався містер Візлі. — Хоча й дуже ймовірно, — додав він непевно.
— Я в цьому переконаний! — зненацька вигукнув Рон. — Тату, ми зустріли в лісі Драко Мелфоя, і він фактично зізнався, що серед тих психів у масках був його батько! А ми знаємо, що Мелфої були спільниками Відомо–Кого!
— Але навіщо Волдемортові спільники… — почав було Гаррі, і всі здригнулися. Як і більшість чарівників, Візлі уникали називати ім’я Волдеморта. — Вибачте… — миттю виправився Гаррі. — Навіщо спільники Відомо–Кого піднімали маґлів у повітря? Тобто, який у цьому сенс?
45 
