Особенно,... 
69 
— Невіле, — лагідно покликала Герміона.
Невіл озирнувся.
— А, це ви, — озвався він значно вищим, ніж завжди, голосом. — Цікавий урок, правда? Хто знає, що буде на вечерю? Я… я вмираю з голоду. А ви?
— Невіле, все гаразд? — спитала Герміона.
— Так, так, звичайно, — пробурмотів Невіл неприродно високим голосом. — Дуже цікава вечеря… тобто урок… Що нам дадуть їсти?
Рон здивовано зиркнув на Гаррі.
— Невіле, що?..
Але тут за їхніми спинами пролунав дивний цокіт, і вони побачили професора Муді, що шкутильгав до них. Вони відразу змовкли, боязко на нього поглядаючи. Та коли професор заговорив, його гарчання прозвучало значно спокійніше й лагідніше, ніж досі.
— Усе гаразд, синку, — заспокоїв він Невіла. — Може, зайдеш у мій кабінет? Ходімо… вип’ємо чаю…
Перспектива чаювання з Муді ще дужче налякала Невіла. Він заціпенів.
Муді повернув до Гаррі своє магічне око. — З тобою все гаразд, Поттере?
— Так, — мало не з викликом озвався Гаррі. Синє око Муді легенько затремтіло в очниці, оглядаючи Гаррі. А тоді він сказав:
— Ви повинні знати. Мабуть, це неприємно, але ви мусите знати. Немає сенсу прикидатися, що… Ходімо, Лонґботоме, покажу тобі деякі цікаві книги.
Невіл кинув благальний погляд на Гаррі, Рона й Герміону, але ті змовчали, тож Невілові нічого не лишалося, як піти з Муді, що поклав йому на плече свою вузлувату руку.
— Що б це мало означати? — здивувався Рон, спостерігаючи, як Невіл і Муді завернули за ріг.
— Не знаю, — задумливо відповіла Герміона.
— Оце урочок, ге? — глянув на Гаррі Рон, і вони рушили до Великої зали. — Фред і Джордж казали правду. Муді добре знає свій предмет, скажи? Коли він виконав Аваду Кедавру, павук сконав і навіть лапкою не дриґнув…
Але, раптом побачивши вираз Гарріного обличчя, Рон замовк і вже не озивався аж до самої Великої зали. Там він запропонував раніше засісти за домашнє завдання професорки Трелоні, бо на нього могла піти не одна година.
Герміона за вечерею не приєдналася до розмови між Гаррі й Роном, зате умлівіч проковтнула свою порцію і, як завжди, побігла в бібліотеку. Гаррі з Роном попрямували до ґрифіндорської вежі, і Гаррі, що за вечерею увесь час думав про непрощенні закляття, знову заговорив на цю тему.
— Цікаво, чи Муді з Дамблдором не матимуть неприємностей з міністерством, якщо там довідаються, що ми побачили ці закляття? — спитав Гаррі, коли вони наближалися до Гладкої Пані.
— Це можливо, — припустив Рон. — Але ж Дамблдор завжди чинив так, як вважав за потрібне, а Муді, здається, роками тільки те й робив, що потрапляв у різні халепи. Він спочатку нападає, а потім питає — згадай його сміттєві бачки… «Бридня».
Гладка Пані відхилилася вбік, і вони пролізли крізь отвір у ґрифіндорську вітальню, де було людно й гамірно.
— То що, беремося за віщування? — спитав Гаррі.
— Мабуть, — простогнав Рон.
Вони піднялися в спальню по підручники й таблиці і побачили Невіла, що самотньо сидів на ліжку й читав. Був він значно спокійніший, ніж наприкінці уроку Муді, хоча й досі ще не цілком нормальний. Очі в нього були червоні.
— Усе гаразд, Невіле? — спитав його Гаррі.
— Так, — відповів Невіл, — усе гаразд, дякую. Читаю оце книжку, яку мені дав професор Муді…
Він показав книжку. «Магічні середземноморські водорості та їхні властивості».
— Очевидно, професорка Спраут розповіла професорові Муді про мої успіхи в гербалогії, — сказав Невіл. У його голосі звучала гордість, яку Гаррі досі в нього не помічав. — Він подумав, що ця книжка мені сподобається.
Це був вельми тактовний спосіб підбадьорити Невіла — натякнути йому на слова професорки Спраут, адже Невіла хвалили доволі рідко. Так міг би вчинити хіба що професор Люпин.
Гаррі й Рон взяли підручники «Розтуманення майбутнього», повернулися у вітальню, знайшли там вільний стіл і почали працювати над пророцтвами на наступний місяць. Минула година, а вони мало чого досягли, хоч стіл був уже захаращений клаптями пергаменту з цифрами та символами, а Гарріна голова залилася туманом, що мовби проник у неї з каміна професорки Трелоні.
— Не маю зеленого поняття, що це все має означати, — пробурмотів він, дивлячись на довжелезні колонки розрахунків.
— Знаєш, що, — запропонував Рон, чиє волосся стирчало навсібіч — так часто він розгублено чухав собі потилицю, — мені здається, треба вдатися до запасного варіанту.
69 
