80 
— Яку скриньку? — пробурмотів Гаррі.
Рон знизав плечима.
— …щоб уточнити процедуру, якої ми маємо дотримуватися цього року. Але спочатку дозвольте відрекомендувати тим, хто їх досі не знає: містера Бартеміуса Кравча, начальника відділу міжнародної магічної співпраці, — пролунали ріденькі ввічливі оплески, — та містера Лудо Беґмена, начальника відділу магічної фізкультури і спорту.
Беґменові аплодували значно голосніше, ніж Кравчеві. Можливо, завдяки його славі відбивача, або просто тому, що він був набагато симпатичніший. Беґмен подякував за оплески веселим помахом руки. А от Бартеміус Кравч ніяк не прореагував, навіть не всміхнувся, коли назвали його ім’я. Пригадуючи його в елегантному костюмі на Кубку світу з квідичу, Гаррі подумав, що чаклунська мантія не надто пасує Кравчеві. Його вузенькі вусики та рівнесенький проділ видавалися вельми недоречними поруч з довжелезним сивим волоссям та бородою Дамблдора.
— Містер Беґмен та містер Кравч кілька попередніх місяців працювали не покладаючи рук над підготовкою Тричаклунського турніру, — вів далі Дамблдор, — а тепер вони разом зі мною, професором Каркарофим та мадам Максім увійдуть до складу комісії, що оцінюватиме здобутки чемпіонів.
Почувши слово «чемпіонів», усі учні затамували подих і почали прислухатися до Дамблдора з подвоєною увагою.
Він це помітив, усміхнувся й звелів:
— Попрошу скриньку, містере Філч.
Філч, який непомітно принишк у куточку зали, підійшов до Дамблдора з великою дерев’яною скринькою, інкрустованою коштовним камінням. Видно було, що вона неймовірна стара. Учні схвильовано загули, а Деніс Кріві аж на стільця виліз, щоб краще бачити. Та він був такий дрібний, що й тепер його голова ледь–ледь вивищувалася над іншими.
— Містер Кравч та містер Беґмен уже ознайомилися з завданнями, які цього року будуть поставлені перед чемпіонами, — сказав Дамблдор, — і все належним чином підготували. Упродовж навчального року чемпіонам доведеться виконати три завдання, і для цього потрібні будуть усі їхні здібності… уся чаклунська майстерність… відвага… вміння робити логічні висновки… і, звичайно, здатність долати небезпеку.
На цих останніх словах у залі запанувала цілковита тиша, немовби всі перестали дихати.
— Як вам відомо, в турнірі змагатимуться три чемпіони, — спокійно вів далі Дамблдор, — по одному з кожної школи–учасниці. Оцінюватиметься виконання ними кожного турнірного завдання, і чемпіон, який після третього завдання отримає найвищу загальну оцінку, здобуде Тричаклунський кубок. А добиратиме чемпіонів об’єктивний і неупереджений… Келих Вогню.
Дамблдор витяг чарівну паличку й тричі постукав по скриньці. Вона поволі й зі скрипом відкрилася. Дамблдор запхнув туди руку й добув велику, грубо обтесану дерев’яну чашу. Вона була б зовсім непоказна, якби не мерехтливі язики біло–синього полум’я, що наповнювало її по вінця.
Дамблдор закрив скриньку і обережно поставив на неї Келих, щоб його було видно всім у залі.
— Кожен, хто бажає зголоситися на чемпіона, повинен розбірливо написати на стрічці пергаменту своє ім’я, прізвище та школу, а тоді кинути цю стрічку в Келих, — пояснив Дамблдор. — На це дається двадцять чотири години. Завтра ввечері, якраз на Гелловін, Келих назве імена тих трьох, котрих він вважатиме найгіднішими представляти свої школи. Келих стоятиме у вестибюлі, доступний для всіх, хто забажає взяти участь у змаганнях.
Щоб утримати від спокуси неповнолітніх учнів, — додав Дамблдор, — я накреслю у вестибюлі навколо Келиха лінію вікової межі. Жоден учень, якому ще не виповнилося сімнадцяти, не зможе переступити цієї лінії.
І нарешті — я хотів би наголосити, щоб ті, хто хоче взяти участь у турнірі, не ставилися до цього легковажно. Чемпіон, обраний Келихом Вогню, повинен або повинна пройти турнір до самого кінця. Поклавши стрічку зі своїм ім’ям та прізвищем у Келих, ви пов’язуєтеся нерозривною магічною угодою. Коли вас обрано чемпіоном, ви вже не маєте права відступати. Тому, перш ніж кидати в Келих свою стрічку пергаменту, ще раз спитайте себе, чи ви всім серцем налаштовані на гру. А тепер — час уже спати. Усім на добраніч.
— Вікова межа! — вигукнув Фред Візлі, блискаючи очима, коли вони йшли до виходу у вестибюль. — Але ж його можна обдурити настійною для старіння, правда? А коли твоє ім’я потрапить у Келих, можна радіти — хіба він знає, сімнадцять тобі чи ні?
80 
