82 
Фред, Джордж та Лі не звернули уваги на її застереження.
— Готові? — перепитав Фред, тремтячи від збудження. — Ну, тоді… я піду першим…
Гаррі з цікавістю дивився, як Фред витяг з кишені стрічку пергаменту з написом «Фред Візлі — Гоґвортс». Фред підійшов до лінії й зупинився, похитуючись на кінчиках пальців, ніби стрибун у воду, що готується пірнути з десятиметрової вишки. Усі, хто був у вестибюлі, вп’ялися в нього очима, а він глибоко вдихнув і перетнув лінію.
На частку секунди Гаррі здалося, що все пройшло добре — Джордж явно теж так подумав, бо з переможним криком стрибнув услід за Фредом, — але наступної миті щось гучно зашипіло, й обидва близнюки вилетіли за межі золотого кола, ніби пожбурені невидимим штовхачем ядра. Вони пролетіли метрів зо три й боляче гепнулися об холодну кам’яну підлогу. На додачу, ніби для ще більшого приниження, щось вистрілило — і в них обох з’явилися довжелезні білі бороди. Вестибюль аж затрясся з реготу. Навіть Фред із Джорджем не могли стриматися, коли звелися на ноги й глянули на свої бороди.
— Я ж вас попереджав, — пролунав густий веселий голос, і всі побачили професора Дамблдора, що виходив з Великої зали. Він подивився на Фреда й Джорджа, і очі в нього хитро заблискали, — пропоную вам піти до мадам Помфрі. Вона вже лікує міс Фосет з Рейвенклову та містера Самерса з Гафелпафу котрі теж вирішили трохи подорослішати. Хоч мушу визнати, що за красою їхнім бородам далеко до ваших.
Фред і Джордж пішли до шкільної лікарні в супроводі Лі, що аж заходився з реготу, а Гаррі, Рон та Герміона, теж пирхаючи зі сміху, рушили на сніданок.
Цього ранку оздоблення Великої зали змінилося. Був Гелловін, отож під зачарованою стелею пурхала ціла хмара живих кажанчиків, а в кожному закутку шкірилися сотні гарбузів з вирізьбленими очима, носами та ротами. Гаррі підійшов до Діна й Шеймуса, котрі вгадували, хто з сімнадцятирічних або ще старших учнів Гоґвортсу міг подати на конкурс свої прізвища.
— Я чув, що Ворінґтон прокинувся для цього ще вдосвіта, — сказав Дін. — Це той телепень зі Слизерину, що схожий на корову.
Гаррі, котрий якось грав проти Ворінґтона у квідич, несхвально похитав головою. — Не можна, щоб чемпіон був зі Слизерину!
— А всі гафелпафці тільки й торочать, що про Діґорі, — презирливо кинув Шеймус. — Хоч я сумніваюся, що він наважиться ризикувати своєю вродою.
— Послухайте! — озвалася раптом Герміона.
У вестибюлі почулися підбадьорливі вигуки. Усі озирнулися й побачили Анжеліну Джонсон, що заходила в залу, сором’язливо усміхаючись. Анжеліна, висока чорнявка, що була загоничем ґрифіндорської квідичної команди, підійшла до них, сіла й сказала:
— Вдалося! Я щойно записалася!
— Жартуєш! — вражено вигукнув Рон.
— А хіба тобі вже сімнадцять? — поцікавився Гаррі.
— Ясно, що так. Бороди ж у неї немає, правда? — мовив Рон.
— Тиждень тому був мій день народження, — пояснила Анжеліна.
— Я рада, що хоч хтось із Ґрифіндору став кандидатом, — сказала Герміона. — Анжеліно, я щиро сподіваюся, що ти переможеш!
— Дякую, Герміоно, — всміхнулася їй Анжеліна.
— Краще ти, ніж красунчик Діґорі, — додав Шеймус, а кілька гафелпафців, що проходили повз їхній стіл, сердито на нього зиркнули.
— То що робимо сьогодні? — спитав Рон у Гаррі й Герміони, коли вони поснідали й виходили з Великої зали.
— Ми вже давненько не провідували Геґріда, — сказав Гаррі.
— Гаразд, — погодився Рон, — аби він тільки не почав просити, щоб ми пожертвували для скрутів по кілька пальців.
Герміонине обличчя раптом засвітилося радістю.
— До мене щойно дійшло… я ще й досі не пропонувала Геґрідові вступити в ССЕЧА! — пожвавилася вона. — Зачекайте мене, я збігаю нагору по значки!
— Ну, як так можна? — роздратовано буркнув Рон, коли Герміона побігла мармуровими сходами вгору.
— Роне, — раптом сказав Гаррі. — Он твоя симпатія…
У вхідні двері заходили учні з Бобатону, а серед них — дівчина–віїла. Всі, хто зібрався довкола Келиха вогню, розступилися, щоб дати їм дорогу, і при цьому уважно їх розглядали.
Мадам Максім зайшла до зали останньою й вишикувала своїх учнів у чергу. Один за одним бобатонці перетинали вікову лінію й кидали у біло–синє полум’я стрічки пергаменту. Після кожної стрічки вогонь на якусь мить спалахував червоним і сипав іскрами.
— Що буде з тими, кого не оберуть, як ти думаєш? — пробурмотів Рон на вухо Гаррі, коли в Келих Вогню кинула свою стрічку дівчина–віїла. — Повернуться до своєї школи чи залишаться стежити за турніром?
82 
