129 
— Погано почуваєтеся? — перепитав він.
— Не дуже добре, — твердо повторив Гаррі і встав, ховаючи Гедвіґу за спиною. — Мабуть, мені треба до шкільної лікарні.
— Так, — розгублено мовив професор Бінс. — Так… так, до лікарні… гаразд, ідіть, Перкінс…
Вийшовши з класу, Гаррі знову пересадив Гедвіґу на плече і квапливо покрокував коридором. Зупинився аж тоді, як не стало видно дверей Бінсового кабінету. Гедвіґу міг би вилікувати Геґрід, але ж де він? Вихід був єдиний — знайти професорку Граблі–Планку і сподіватися, що вона допоможе.
Він визирнув з вікна на затінену хмарами шкільну територію. Біля Геґрідової хижі професорки не було. Якщо вона зараз не на уроці, то сидить, очевидно, в учительській. Гаррі помчав сходами донизу, а Гедвіґа ледь чутно ухкала, похитуючись у нього на плечі.
По обидва боки дверей учительської стояли два кам’яні гаргуйлі. Коли Гаррі наблизився, одне з тих одоробл крякнуло: — Ти маєш бути на уроках, пане–брате.
— Це терміново, — коротко кинув Гаррі.
— Овва, терміново? — пискнуло тоненьким голоском друге одоробло. — А ми, бач, заважаємо…
Гаррі постукав. Почув кроки, двері відчинилися, і перед ним виринула професорка Макґонеґел.
— Невже ти знову заробив покарання? — відразу запитала вона, а її квадратні окуляри загрозливо блиснули.
— Ні, пані професорко. — мерщій заперечив Гаррі.
— Чому ж ти не на уроках?
— Бо це терміново, — єхидно бовкнуло котресь одоробло.
— Я шукаю професорку Граблі–Планку. — пояснив Гаррі. — Це моя сова. Вона поранена.
— Поранена сова? Я правильно розчула?
З–за спини професорки Макґонеґел з’явилася професорка Граблі–Планка. Вона курила люльку й тримала в руках «Щоденного віщуна».
— Правильно, — підтвердив Гаррі й обережно зняв з плеча сову. — вона прилетіла пізніше за інших сов–листонош, а крила в неї стирчать якось дивно. Подивіться…
Професорка Граблі–Планка міцно затисла зубами люльку й забрала в Гаррі Гедвіґу, а професорка Макґонеґел мовчки за цим спостерігала.
— Гм, — мугикнула професорка Граблі–Планка, і її люлька легенько гойднулася: — Таке враження, ніби щось на неї напало. Але я не знаю, що саме. Зазвичай на птахів нападають тестрали, але Гегрід так видресирував гоґвортських тестралів, що вони на сов навіть не дивляться.
Гаррі нічого не знав і знати не хотів про тестралів. Його цікавило єдине — щоб усе було гаразд з Гедвіґою. Але професорка Макґонеґел гостро глянула на Гаррі й запитала: — Поттере, а звідки ця сова прилетіла?
— Е–е, — замислився Гаррі. — Думаю, з Лондона.
Їхні погляди на мить зустрілися, і з того, як зійшлися докупи її брови, Гаррі зрозумів, що «Лондон» означав для неї «будинок номер дванадцять на площі Ґримо».
Професорка Граблі–Планка понишпорила в мантії, знайшла там монокль і вставила його в око. щоб пильно оглянути Гедвіґу. — Поттере. я зможу все з’ясувати, якщо ти залишиш її в мене, — сказала вона. — Їй однак кілька днів не можна літати на далекі відстані.
— Добре… дякую, — проказав Гаррі, і тут продзвенів дзвінок на перерву.
— Немає за що, — буркнула професорка Граблі–Планка й повернулася до вчительської.
— Хвилинку, Вільгельміно! — покликала її професорка Макґонеґел. — А лист для Поттера!
— А, так! — згадав Гаррі про сувійчик, прив’язаний до Гедвіжиної лапки. Професорка Граблі–Планка передала листа й понесла Гедвіґу до вчительської. Сова дивилася на Гаррі так, ніби не вірила, що він отак легко її віддає комусь чужому. Відчуваючи свою провину, Гаррі зібрався було йти, але тут його покликала професорка Макґонеґел.
— Поттере!
— Що, пані професорко?
Професорка глянула в обидва кінці коридору — і звідти, і звідти надходили учні.
— Закарбуй собі на носі, — швидко прошепотіла вона, не відводячи очей від згортка в його руках, — за каналами зв’язку з Гоґвортсом можуть стежити, ясно?
— Я… — почав було Гаррі, але до нього вже наближався учнівський потік. Професорка Макґонеґел коротко йому кивнула і зникла в учительській, а натовп учнів виніс Гаррі надвір. На шкільному подвір’ї він побачив Рона й Герміону, що стояли в захищеному від вітру куточку, попіднімавши коміри плащів.
Гаррі, йдучи до них, розгорнув пергамент і побачив там сім слів, написаних Сіріусовим почерком: «Сьогодні, те ж місце, той же час».
— З Гедвіґою все гаразд? — стурбовано запитала Герміона, щойно він підійшов.
129 
