132 
Та схоже, він не єдиний кипів з люті. Професорка Трелоні кинула примірник «Оракула» на стіл між Гаррі й Роном і, стиснувши вуста, пішла далі. Наступного «Оракула» вона шпурнула на Шеймуса з Діном, мало не влучивши Шеймусові в голову, а останній — запустила з такою силою в груди Невілу, що той аж злетів з пуфика.
— До праці! — вигукнула професорка Трелоні пронизливим істеричним голосом. — Ви знаєте, що вам робити! Чи, може, я така погана вчителька, що ви навіть не навчилися відкривати підручники?
Учні спантеличено глянули на неї і перезирнулися між собою. Та Гаррі, здається, розумів, у чому річ. Коли професорка Трелоні, чиї вибалушені очі блищали від сердитих сліз, пішла до вчительського крісла з високою спинкою, він підсунувся до Рона й прошепотів: — Мабуть, отримала результати інспектування.
— Пані професорко, — тихим голосом звернулася Парваті Патіл (вони з Лавандою захоплювалися професоркою Трелоні). — пані професорко, чи щось… е–е… сталося?
— Сталося? — крикнула професорка Трелоні тремтячим від злості голосом. — Авжеж, ні! Мене, звісно, образили… про мене поширюють вигадки… висувають безпідставні звинувачення… але ні, нічого не сталося, авжеж, ні!
Здригаючись, вона набрала повні груди повітря й відвернулася від Парваті. З–під її окулярів бризнули злі сльози.
— А що казати. — задихалася вона. — про шістнадцять років вірного служіння… цього, очевидно, не помітили… але мене не образять, ніколи!
— Пані професорко, а хто саме вас образив? — боязко поцікавилася Парваті.
— Панівна верхівка! — драматично пояснила професорка Трелоні низьким тремтячим голосом. — Оті можновладці, чиї очі вкриті пеленою буденності, і їм недоступне те, що Бачу я, що Знаю я… авжеж, нас, провидців, завжди боялися, переслідували… така, на жаль, наша доля.
Вона ковтнула слину, витерла мокрі щоки краєчком шалі, а тоді витягла з рукава маленьку гаптовану носову хустинку й голосно висякалася, нагадавши Півза, коли він видає непристойні звуки, запхавши язика між губи.
Рон захихотів. Лаванда обурено на нього зиркнула
— Пані професорко, — сказала Парваті, — ви маєте увазі… професорку Амбридж?..
— Не згадуй мені про ту жінку! — вигукнула професорка Трелоні, зірвавшись на ноги і виблискуючи скельцями окулярів. Її намисто забрязкотіло на шиї. — Прошу всіх працювати далі!
Решту уроку вона ходила поміж учнями, ллючи сльози з–під окулярів, і бурмотіла під ніс якісь начебто погрози.
— …краще піти… яка зневага… іспитовий термін… ми ще побачимо… як вона сміє…
— Ви з Амбриджкою маєте щось спільне, — сказав тихенько Гаррі Герміоні, коли вони знову зустрілися на захисті від темних мистецтв. — Вона теж вважає Трелоні старою шахрайкою… Здається, вона дала їй іспитовий термін.
Тієї миті до кімнати зайшла Амбридж з чорним оксамитовим бантом на голові та виразом глибокого самовдоволення на лиці.
— Добрий день, учні.
— Добрий день, пані професорко Амбридж, — не в лад пробубоніли вони.
— Прошу заховати чарівні палички.
Але учні й не ворухнулися, бо й не витягали паличок з портфелів.
— Прошу знайти тридцять четверту сторінку «Теорії захисних чарів» і прочитати третій розділ — «Підстави для захисного реагування на магічний напад». Жодних…
— …зайвих розмов, — ледь чутно додали Гаррі, Рон і Герміона.
* * *
— Тренування з квідичу не буде, — глухим голосом повідомила Анжеліна, коли Гаррі, Рон і Герміона вернулися після вечері до вітальні.
— Та я ж не психував! — вигукнув Гаррі. — Анжеліно, я їй нічого не казав, клянуся…
— Та знаю, знаю, — пробелькотіла бідолашна Анжеліна. — Вона сказала, що мусить обміркувати.
— Що обміркувати? — розсердився Рон. — Слизеринцям вона дала дозвіл, а нам чому не дає?
Але Гаррі прекрасно розумів, що Амбридж дуже подобається погрожувати їм забороною на створення ґрифіндорської квідичної команди, і знав, що вона не захоче відмовлятися від такої потужної зброї.
— Тут є й позитивний для тебе бік, — утішила Герміона, — … матимеш час для Снейпового реферату!
— Який там позитивний бік! — відрізав Гаррі, а Рон здивовано глянув на Герміону. — Замість тренувань думати про настоянки?
Гаррі впав у крісло, неохоче витяг з портфеля реферат з настоянок і почав працювати. Було дуже важко зосередитися. Хоч він і знав, що Сіріус мав з’явитися в каміні значно пізніше, але про всяк випадок постійно зиркав у вогонь. У вітальні було страшенно гамірно, бо Фред і Джордж нарешті вдосконалили якийсь складник свого «Спецхарчування для спецсачкування», і тепер по черзі демонстрували його дію захопленій і галасливій юрбі.
132 
