244 
— Джорджику, мабуть, вистачить нам уже шкільної освіти.
— Я й сам уже про це думав, — безтурботно підтримав його Джордж.
— Настав час розкрити наші таланти в реальному світі, — продовжив Фред.
— Безперечно, — погодився Джордж.
І перш ніж Амбридж устигла промовити хоч слово, вони підняли чарівні палички й вигукнули разом:
— Акціо мітли!
Гаррі почув, як вдалині щось загуркотіло. Глянувши ліворуч, він ледве встиг пригнутися. Фредова й Джорджева мітли мчали коридором до своїх власників. З однієї звисали важкий ланцюг і залізний гак зі стіни, до якої вони були приковані. Мітли повернули ліворуч, кулею пролетіли понад сходами й різко загальмували перед близнюками, брязнувши ланцюгом об кам’яні плити підлоги.
— Ми з вами більше не зустрінемося, — сказав Фред професорці Амбридж, закидаючи ногу на мітлу.
— Не шукайте з нами контакту, — додав Джордж, сідаючи на свою.
Фред окинув поглядом учнів, що мовчки на них дивилися.
— Якщо хтось забажає придбати «Переносне болото», щойно продемонстроване нагорі, — ласкаво просимо на алею Діаґон, номер дев’яносто три… «Відьмацькі витівки Візлів», — оголосив він. — Наша нова крамничка!
— Спеціальні знижки для гоґвортських учнів, які пообіцяють використати наші товари, щоб здихатися оцієї старої кажанихи, — додав Джордж, показуючи на професорку Амбридж.
— ЗУПИНИТИ ЇХ! — заверещала вона, та було вже пізно.
Побачивши, що на них насувається інквізиторський загін, Фред і Джордж відштовхнулися від підлоги й злетіли вгору метрів на п’ять. Залізний гак загрозливо розгойдувався під ними. Фред глянув на Полтергейста, що завис над юрбою на одному з ними рівні.
— Півзе, покажи їй де раки зимують.
І Півз, який ніколи досі не виконував учнівських наказів, скинув свого капелюха з дзвіночками й слухняно віддав їм честь. А Фред і Джордж під бурхливі оплески учнів розвернулися і крізь відчинені двері полетіли з замку в напрямку чудового призахідного сонця.
Розділ тридцятий
ҐРОП
У наступні кілька днів історія про те, як Фред і Джордж здобули свободу, переказувалася стільки разів, що Гаррі не сумнівався — народжується ще одна гоґвортська легенда. Уже за тиждень навіть очевидці події переконували всіх, що на власні очі бачили, як близнюки на своїх мітлах пішли в піке на Амбридж і закидали її какобомбами, а вже тоді вилетіли у двері. Точилися нескінченні розмови про можливість повторити їхній подвиг. Гаррі часто чув, як учні казали, наприклад: «Чесно, мені іноді хочеться сісти на мітлу й полетіти звідси» або «Ще один такий урок і я зроблю так, як Візлі».
Фред і Джордж зробили все, щоб їх забули нескоро. По–перше, вони не залишили вказівок, як позбутися того болота, що утворилося в коридорі на шостому поверсі східного крила. Амбридж і Філч чого лишень не випробували, щоб його висушити, та все дарма. Врешті–решт це місце обгородили мотузками, а Філч, скрегочучи зубами, мусив переправляти учнів через болото до класів на човнику. Гаррі не сумнівався, що такі вчителі, як Макґонеґел чи Флитвік, могли б за одну мить позбутися болота, але, як це вже було з «Візлівськими вибуховими вогнями», вони просто незворушно спостерігали собі за марними потугами Амбридж.
Окрім того, у дверях її кабінету залишилися дві великі діри з контурами мітел. Їх пробили візлівські «Чистомети», рвучись до своїх господарів. Філч прилаштував нові двері, а Гарріну «Вогнеблискавку» заніс у підвал, де Амбридж, за чутками, приставила до неї охорону — озброєного троля. Однак її біди на цьому не закінчилися.
Натхненні прикладом Фреда й Джорджа, чимало учнів змагалося тепер за вільну посаду Головного Правопорушника. Попри нові двері, хтось–таки зумів пропхнути в кабінет Амбридж ніфлера з волохатим рильцем. Той, шукаючи блискучих предметів, негайно влаштував страшенний розгардіяш, а коли Амбридж зайшла до кабінету, стрибнув на неї і спробував повідгризати з її куцих пальців персні. У коридорах тепер так часто вибухали какобомби і смердюляники, що учні завели нову моду — виходячи з класів, накладати на себе бульбашкоголові замовляння. Це давало їм запас свіжого повітря, хоч і створювало враження, ніби всі понатягували на голови перевернуті догори дном круглі акваріуми.
Філч шастав коридорами з батогом у руках, відчайдушно намагаючись упіймати бешкетників, але їх тепер було так багато, що він просто не встигав збагнути, в який бік кидатися. Інквізиторський загін приходив йому на допомогу, але з його членами коїлося щось дивне. Ворінґтона зі слизеринської квідичної команди поклали в шкільну лікарню з жахливою нашкірною хворобою, від якої він увесь покрився мовби кукурудзяними пластівцями. Пенсі Паркінсон, на превелику Герміонину радість, на другий день пропустила всі уроки, бо в неї раптом виросли оленячі роги.
244 
