Последние отзывы

  304  

Повільно обертаючись, професорка Трелоні занурилася в срібну масу і зникла.

Тиша в кабінеті аж бриніла. Ні Дамблдор, ні Гаррі, ні жоден портрет не промовили й словечка. Принишк навіть Фоукс.

— Професоре Дамблдоре? — ледь чутно озвався Гаррі, бо Дамблдор, що й далі дивився на сито спогадів, був занурений у власні думки. — Це… це означало… що це означало?

— Це означало, — пояснив Дамблдор, — що особа, котра єдина має змогу остаточно подолати Лорда Волдеморта, народилася в кінці липня майже шістнадцять років тому. Цей хлопець мав народитися в батьків, котрі вже тричі кидали виклик Волдемортові.

Гаррі відчув, ніби щось на нього насувається. Йому знову стало важко дихати.

— Тобто… я?

Дамблдор якусь мить дивився на нього крізь окуляри.

— Найдивніше, Гаррі, — спокійно мовив він, — що це міг би бути й не ти. Сивілине пророцтво могло стосуватися двох хлопців, народжених того року наприкінці липня, чиї батьки були в Ордені Фенікса і тричі ледве рятувалися від Волдеморта. Один з них — ти. А другий — Невіл Лонґботом.

— Але ж… чому тоді на кулі з пророцтвом було моє, а не Невілове ім’я?

— На офіційному записі пророцтва поміняли наліпку після того, як Волдеморт напав на тебе, коли ти ще був немовлям, — пояснив Дамблдор. — Доглядач зали Пророцтв вирішив, що Волдеморт намагався тебе вбити тому, що знав Сивілине пророцтво стосується саме тебе. — То… це можу бути й не я? — запитав Гаррі.

— Боюся, — сказав Дамблдор так повільно, ніби кожнісіньке слово коштувало йому страшенних зусиль, — що це, поза сумнівом, саме ти .

— Але ж ви казали… Невіл теж народився наприкінці липня… а його мама й тато…

— Ти забуваєш наступну частину пророцтва про визначальну рису хлопця, котрий здатен перемогти Волдеморта… Волдеморт сам «позначить його як рівного собі». Що він і зробив, Гаррі. Вибрав тебе, а не Невіла. Залишив тобі шрам, що став благословенням і прокляттям водночас.

— Але ж він міг і помилитися! — заперечив Гаррі. — Міг позначити не того!

— Він обрав хлопця, в якому бачив найбільшу для себе загрозу, — сказав Дамблдор. — І зверни увагу, Гаррі, що обрав не чистокровного чаклуна (а тільки такі, на його переконання, варті життя й поваги), а напівкровного, покруча, яким був і сам. Побачив у тобі самого себе, а позначивши тебе шрамом, не вбив тебе, як намірявся, а дав силу і майбуття, завдяки чому ти врятувався від нього вже не раз, а чотири рази… а цього не змогли досягти ні твої, ні Невілові батьки.

— Чому ж він тоді це зробив? — запитав Гаррі, який від почутого заціпенів і похолов. — Чому він намагався вбити мене ще немовлям? Міг би зачекати й побачити, хто з нас буде небезпечніший, коли виросте — я чи Невіл, і вже тоді вбивати…

— Можливо, це був би практичніший варіант, — погодився Дамблдор, — але ж Волдеморт не мав повної інформації про пророцтво. Готельчик «Кабаняча голова», вибраний Сивілою через дешевизну, здавна приваблював, скажімо так, своєріднішу публіку, ніж «Три мітли». Як і ти зі своїми друзями, так і я тієї ночі усвідомив на свою голову, що в цьому місці ніколи не можна бути впевненим, що тебе не підслухають. Зрозуміло, йдучи на зустріч з Сивілою Трелоні, я й не припускав, що почую щось гідне підслуховування. На моє… на наше… щастя, того, хто підслуховував, досить скоро викрили й витурили з будинку, тож він встиг почути лише частину пророцтва.

— То він почув?..

— Почув тільки початок, частину про народження в липні хлопця, батьки якого тричі кидали виклик Волдемортові. Через це підслуховувач не зміг попередити свого хазяїна, що, нападаючи на тебе, він ризикує передати тобі свою силу і позначить тебе як рівного собі. Тому Волдеморт не знав, що нападати на тебе небезпечно, і що мудріше буде зачекати й дізнатися більше. Він не знав, що ти володітимеш «силою, недоступною Темному Лордові…»

— Але ж це не так! — вигукнув здушеним голосом Гаррі. — Я не володію недоступною йому силою, я не міг би навіть битися з ним на рівних, я не можу заволодівати людьми чи… чи їх убивати…

— У відділі таємниць є зала, — урвав його Дамблдор, — яка весь час замкнена. Там міститься сила, водночас прекрасніша і жахливіша за смерть, за людський розум, за природну стихію. Це ще, мабуть, і найзагадковіша з усіх таємниць, що там зберігаються. Ти добре володієш силою, що схована в тій залі, а ось Волдеморт — анітрохи. Ця сила спонукала тебе кинутися на порятунок Сіріуса. Ця сила врятувала й тебе самого, не дала Волдемортові тобою заволодіти, бо він не зміг би перебувати в тілі, сповненому тієї сили, яку він зневажає. Врешті–решт, не мало великого значення, що ти не зміг перекрити доступ до свого мозку. Тебе врятувало серце.

  304