Последние отзывы

  308  

Ті попленталися мармуровими сходами нагору.

— Ну що ж, — поглянула професорка Макґонеґел на пісочні годинники. — Гадаю, Поттерові з друзями варто додати по п’ятдесят очок кожному за те, що попередили всіх про повернення Відомо–Кого! Що ви на це скажете, професоре Снейп?

— Що? — перепитав Снейп, хоч Гаррі розумів, що він чудово все почув. — Ага… ну… мабуть…

— Отож по п’ятдесят очок Поттерові, обом Візлі, Лонґботому і міс Ґрейнджер, — сказала професорка Макґонеґел — і в нижню клепсидру ґрифіндорського пісочного годинника посипалася ціла злива рубінів. — Ага… і ще, мабуть, п’ятдесят очок для міс Лавґуд, — додала вона — і в рейвенкловській клепсидрі також побільшало сапфірів. — То ви, професоре Снейп, здається, хотіли зняти з Поттера десять очок, будь ласка…

Кілька рубінів повернулося у верхню клепсидру, проте в нижній все одно залишилося чимало.

— Поттере, Мелфою, в такий чудовий день вам краще піти прогулятися, — весело додала професорка Макґонеґел.

Гаррі не треба було повторювати двічі. Він сховав чарівну паличку в кишеню і пішов надвір, навіть не глянувши на Снейпа з Мелфоєм.

Яскраве сонце сліпило йому очі, коли він прямував галявиною до Геґрідової хижі. Скрізь на траві лежали учні — засмагали, розмовляли, читали «Недільний віщун», ласували цукерками й озиралися на нього. Хтось озивався, а хтось просто махав руками, намагаючись продемонструвати, як і «Віщун», що тепер він для них герой. Гаррі не звертав на них уваги. Не знав, що саме їм відомо про позавчорашні події, але й досі ухилявся від розпитувань.

Постукав у двері Геґрідової хатини, і спершу вирішив, що того немає вдома, але тут з–за рогу вистрибнув Іклань і мало не збив його з ніг своїм радісним вітанням. Виявилося, що Геґрід збирав на городі за хатою квасолю.

— Всьо файно, Гаррі! — засяяв він усмішкою, коли Гаррі підійшов до тину. — Заходь, заходь, вип’ємо по горнєтку кульбаб’ячого сочку…

— Як ся маєш? — запитав Геґрід, коли вони посідали за його дерев’яним столом, тримаючи по склянці крижаного соку. — З тобою… е–е… всьо файно?

Гаррі бачив зі стурбованого виразу Геґрідового обличчя, що той мав на увазі аж ніяк не здоров’я.

— Усе нормально, — відповів Гаррі, не бажаючи говорити про те, на що натякав Геґрід. — То де ти був?

— Ховався в горах, — відповів Геґрід. — У печері, так як колись то робив Сірі…

Геґрід зупинився на півслові, прокашлявся, зиркнув на Гаррі й відсьорбнув добрячий ковток соку.

— Але ниньки я осьо знову вдома, — зітхнув він.

— Вигляд у тебе вже кращий, — почав Гаррі, сповнений рішучості навіть не згадувати Сіріуса.

— Шо? — перепитав Геґрід, а тоді помацав своє обличчя велетенською рукою. — Еге ж. Ґропик тепер поводиться на багато ліпше, набагато. Скажу по правді, він си страшенно втішив, коли я повернувся. Файний хлопака, направду… Я си гадаю, шо варто би було підшукати йому якусь кобітку… жіночку…

Гаррі мав би тієї ж миті відмовити Геґріда від цієї ідеї. Сама думка про появу в лісі ще й велетки, цілком можливо, навіть дикішої й свавільнішої за Ґропа, могла налякати кого завгодно, але Гаррі не мав сили сперечатися на цю тему. Йому знову захотілося побути на самоті, тож він вирішив якнайскоріше відкланятися і почав поспіхом пити кульбаб’ячий сік.

— Гаррі, всі теперка знают, що ти казав правду, — несподівано додав упівголоса Геґрід. Уважно приглядався до Гаррі. — Так воно краще, га?

Гаррі стенув плечима.

— Чуєш… — перехилився Геґрід до нього над столом, — я знав Сіріуса довше за тебе… він загинув у бою… він так завше хотів відійти…

— Нікуди він не хотів відходити! — сердито відрізав Гаррі.

Геґрід схилив свою велику кудлату голову.

— Нє, факт, що нє, — тихенько погодився він. — Та все одно, Гаррі… він був не з тих, що сидять си в хаті тоді, як інші б’ються. Він би собі не пробачив, якби не вирушив на поміч…

Гаррі схопився на ноги.

— Мушу відвідати в лікарні Рона й Герміону, — скоромовкою проказав він.

— А–а–а… — засмутився Геґрід. — Тоді… всьо файно, Гаррі… бережи себе, і заскакуй, як будеш мати хви…

— Так… добре…

Гаррі кинувся до дверей. Знову вийшов на сонце, перш ніж Геґрід устиг з ним попрощатися. І знову з галявини його кликали учні. Заплющив на кілька секунд очі, бажаючи, щоб вони всі зникли, щоб розплющити очі й побачити, що він тут сам…

  308