Особенно,... 
60 
Він нахилився над валізою, поклав мантії на саме дно і вдав, ніби щось там шукає, а Герміона тим часом підійшла до шафи по Гедвіґу. Минуло кілька секунд. Гаррі почув, як зачинилися двері, але все ще не розгинався, прислухаючись. Було тихо, тільки хихотіла порожня картина на стіні й відригував кошик для сміття, що ніяк не міг перетравити совиний послід.
Гаррі випростався й озирнувся. Не було вже ні Герміони, ні Гедвіґи. Він підбіг до дверей, щільно їх причинив, а тоді поволі підійшов до ліжка і впав на нього, втупившись незрячими очима в шафу.
Він зовсім забув, що в п’ятому класі обирають старост. Він так боявся, що його виключать, що й не згадував про значки і те, кому вони дістануться. Але якби згадав … якби подумав про це… то чого міг би сподіватися?
«Не цього“, — пролунав у голові тихий відвертий голос.
Гаррі замружився й затулив обличчя руками. Не варто брехати самому собі: якби він пам’ятав про значок старости, то сподівався б, що значок дістанеться йому, а не Ронові. Невже він стає таким зарозумілим, як Драко Мелфой? Невже вважає себе ліпшим за інших? Невже справді повірив, що кращий за Рона?
«Ні“, — рішуче заперечив голос.
Це правда? Гаррі стурбовано прислухався до власного серця.
«Я кращий у квідичі», — озвався голос. — «Але нічим не кращий у всьому іншому».
Це абсолютна правда, подумав Гаррі. Він не вчився краще за Рона. А як же тоді життєві уроки? Як усі ті пригоди, що випали на їхню з Роном та Герміоною долю, відколи вони познайомилися у ГЬґвортсі, й через які їм загрожувало щось значно гірше, ніж виключення?
«Рон і Герміона були зі мною майже весь час», — нагадав голос у Гарріній голові.
— Майже, але не весь, — заперечив сам собі Гаррі. — Вони І не боролися разом зі мною з Квірелом. Не опинялися віч–на–віч з Редлом і Василіском. Не відганяли дементорів тієї ночі, коли втік Сіріус. Не були зі мною на цвинтарі тоді, коли повернувся Волдеморт…
І він знову відчув себе скривдженим, як тоді, у той перший вечір, коли прибув сюди. «Я зробив набагато більше, — обурено подумав Гаррі. — Зробив більше за них усіх!»
«Але, можливо, — справедливо зауважив голосочок, — можливо, Дамблдор обирає старост не на тій підставі, що вони постійно влазять у халепи… можливо, в нього інші критерії добору… У Рона є щось таке, чого бракує тобі..»
Гаррі розплющив очі й поглянув крізь пальці на пазуристі ніжки шафи, пригадуючи Фредові слова: «Ніхто при здоровому глузді не призначив би Рона старостою…»
Гаррі пирхнув зі сміху. Але за мить відчув сам до себе огиду.
Рон не просив Дамблдора, щоб той давав йому значок старости. Тут не було Ронової провини. Невже він, Гаррі, найкращий у світі Ронів приятель, ображатиметься, що не отримав значка, глузуватиме разом з близнюками за Роновою спиною, псуватиме радість Ронові, який уперше в житті бодай у чомусь переміг Гаррі?
Тут Гаррі знову почув на сходах Ронові кроки. Він встав, поправив окуляри і зобразив на обличчі усмішку якраз тоді, коли Рон відчинив двері.
— Ще встиг її впіймати! — радісно повідомив Рон. — Каже, що постарається купити «Чистомет».
— Класно, — погодився Гаррі, з полегкістю відчувши, що нещирі нотки в його голосі зникли. — Слухай… Рон… знаєш, ти молодець.
Посмішка на Роновім обличчі зів’яла.
— Ніколи б не подумав, що виберуть мене! — похитав він головою. — Думав, що старостою будеш ти!
— Та де там, зі мною у них було забагато мороки, — повторив Гаррі Фредові слова.
— Так, — погодився Рон, — можливо… ну що, пора пакувати валізи?
Дивовижно, як за той час, відколи вони сюди прибули, їм вдалося так порозкидати свої речі. Вони півдня збирали книжки й усе інше, і запихали у шкільні валізи. Гаррі помітив, що Рон постійно перекладав значок старости з місця на місце — то клав на тумбочку біля ліжка, то ховав у кишеню джинсів, то знову витягав і прикладав до мантій, милуючись ефектом поєднання червоного й чорного кольорів. Лише після того як до спальні зазирнули Фред і Джордж з пропозицією причепити значок закляттям–приклеяттям йому на чоло, Рон загорнув його в темно–бордові шкарпетки й сховав у валізу.
Десь о шостій місіс Візлі повернулася з алеї Діаґон, нав’ючена книжками і з довгим пакунком у руках, загорнутим у грубий бурий папір. Рон аж застогнав, коли його побачив.
— Розгорнеш потім, бо вже час вечеряти, спускайтеся всі донизу, — сказала вона, та не встигла вийти за поріг, як Рон гарячково роздер папір і почав захоплено розглядати кожнісінький сантиметр нової мітли.
60 
