ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Королевство грез

Очень скучно >>>>>

Влюбленная вдова

Где-то на 15 странице поняла, что это полная хрень, но, с упорством мазохостки продолжала читать "это" аж до 94... >>>>>

Любовная терапия

Не дочитала.... все ждала когда что то начнётся... не понравилось >>>>>

Раз и навсегда

Не понравился. Банально, предсказуемо, просто неинтересно читать - нет изюминки. Не понимаю восторженных отзывов... >>>>>

Легенда о седьмой деве

Очень интересно >>>>>




  23  

Бранець у каюті вже не спав. Його змарніле неголене обличчя було спокійне, в очах світилася прихована зажура. Пута не дозволяли бранцеві підвестися, тож він лежав горілиць, втупивши очі в стелю й прислухаючись до металічного дзвону хвиль, що долинав крізь прочинений ілюмінатор. Але на серці в Анте, мабуть, аж кипіло. Він почував себе так, немов прокинувся від якогось дивного сну. Всередині в нього ніби щось надломилось і зруйнувалося. Він не впізнавав самого себе, і що найдивніше — навіть не відчував ані гніву, ні злості до хлопчаків, які так позбиткувалися над ним.

Анте було років п'ятдесят. Глибокий і довгий шрам, що тягнувся від чола аж до носа, так спотворював йому обличчя, що, либонь, кожен жахався, забачивши його вперше.

Іво відімкнув двері й підніс бранцеві гарячого чаю. В серці хлопцевім теж точилася боротьба. Він радо перетяв би мотористові пута, але боявся зробити це: бранець дужий, як ведмідь, хоч спутаний — він наче безпомічне дитя! А такий жаль — моторист, певно, був досвідчений моряк!

— То що ж ти збираєшся робити зі мною, хлопче? — спитав Анте.

— Разом із кораблем і товаром у найближчім порту віддамо вас властям! — рішуче відказав Іво.

Анте помовчав, зацікавлено поглядаючи на цього хороброго хлопчину, й трохи перегодом мовив:

— Ти геройський хлопець! Але скажи мені, який дідько поніс тебе й твоїх друзів у море на тій вашій жалюгідній шкаралупині? Мабуть, повтікали з дому? Або забаглося погратися в робінзонів?..

Іво поставив чай на стіл, присів до того столу й мовив розважно:

— Ні те, ані інше! Я й мої друзі — команда «Синьої чайки»! Ми вирішили поспіль жити й поспіль працювати. Хочемо стати досвідченими й сміливими рибалками. Коли мій батько повернувся з Бразілії на Чайчин острів, він весь час напоумлював рибалок, що добрий вилов вони матимуть тільки тоді, коли рибалчитимуть усі гуртом, коли об'єднаються в рибальську артіль — бо ж усім відомо, що сотня рук на багато дужча за дві.

Отак і розповів Іво мотористові сумну історію свого безталанного батька, а також історію «Синьої чайки» — одне слово, все, аж до тої миті, коли він оглушив Анте ломакою по голові.

Анте уважно слухав хлопця. Коли ж той згадав про гроші, які батько змарнував у місті, моторист страшенно зблід, зіниці в нього розширилися, ніби перед ним з'явилася якась примара, він здригнувся і застогнав. Коли ж Іво розповів, як рибалки прогнали його батька з острова, в Анте затремтіли губи, а шрам на чолі йому посинів і набряк.

— Отак і сталося, що тільки через багато років повернувся батько додому. Повернувся, щоб померти. Несила йому було далі жити, — дуже багато зазнав він лиха на своїм віку, та надто вже гнітило його сумління за кривду, заподіяну рибалкам.

Батько заповів мені «Синю чайку» і свою мрію. А я зібрав хлопців з нашого селища й запропонував їм гуртом узятися до діла. Один за всіх, а всі за одного! Й усі поміж собою рівні. Зараз ми, звісно, ще діти, але коли підростем, то всім доведемо, чого можна досягти спільною працею. Я вірю, що матимемо згодом великий корабель і зможемо виходити далеко у відкрите море, де вилов значно багатший. І кожен, хто захоче чесно працювати, зможе пристати до нас. І ніяких заздрощів не буде поміж нас, бо всі ми працюватимемо однаково й порівну розподілятимемо плоди своєї праці. О, мій батько добре усе це зміркував!

Коли моторист знову заговорив до Іва, голос його був добрий і ласкавий:

— Хлопче, дорогий, якби в мене були вільні руки, я обійняв би тебе зараз… Ти кажеш, що твого батька прогнали з острова й він помер?.. То аби ти знав, синку, що й цей гріх лежить на моїй совісті!

Йому здавило горло, й він застогнав, немов зацькований звір, повалився з ліжка на підлогу, потім став навколішки й, простягнувши до хлопця зв'язані руки, скрикнув:

— Звільни мене! І пробач мені!

Іво був украй здивований цим бурхливим виявом щирого каяття, й десь у глибині серця в нього озвався жаль до цієї людини. Він, не вагаючись, дістав ніж з-поза череска й перетяв пута на руках Анте. Увесь його страх перед цим чоловіком десь зник. Анте повільно підвівся, взяв ніж з рук Іва, розітнув собі пута на ногах, випростався, простягнув Івові свою правицю й промовив глухо:

— Ось тобі рука, мій рятівниче. Я твій і нікуди від тебе не втечу. Веди мене на палубу!

Іво відчинив двері.

Коли з люка над палубою несподівано показалася мотористова голова, хлопці потетеріли зі страху, бо гадали, що то пачкар сам розірвав собі пута. Але, загледівши Іва, який ішов слідом за Анте, вони одразу заспокоїлися. А Анте всміхнувся їм і покірно сказав:

  23