ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Угрозы любви

Ггероиня настолько тупая, иногда даже складывается впечатление, что она просто умственно отсталая Особенно,... >>>>>

В сетях соблазна

Симпатичный роман. Очередная сказка о Золушке >>>>>

Невеста по завещанию

Очень понравилось, адекватные герои читается легко приятный юмор и диалоги героев без приторности >>>>>

Все по-честному

Отличная книга! Стиль написания лёгкий, необычный, юморной. История понравилась, но, соглашусь, что героиня слишком... >>>>>

Остров ведьм

Не супер, на один раз, 4 >>>>>




  118  

Стас мовчки зміряв няньку поглядом, пішов до вітальні.

— Іветто Андріївно? Добрий день… — Обережно. Придивився, зрадів: — А ви сьогодні маєте прекрасний вигляд!

— Мене лікує Лідочка, Стасе, — кволо всміхнулася Іветта. Кивнула в бік синової кімнати. — Ви до Платона зайдіть. Він на вас чекає..

— Добре…

Стас озирнувся, зустрівся поглядом з Ангеліною. Нянька кивнула, мовляв: «Отакі у нас тепер діла, Стасику. Тільки те й роблю, що чатую, бо сам Бог знає, чого в наступні п'ять хвилин від Іветти чекати». Стас збентежився. Нахилився до Іветти.

— А Ліда…

— Наша Лідочка — справжня Вербицька, — прошепотіла Іветта. — Зосередилася на лікуванні хвороб тілесних. Душі не гоїть. Ні своєї, ні чужої…

«Марить», — подумав Дезінфікатор, поклав важку долоню на маленьку, ніби лялькову, Іветтину ручку.

— Я дочекаюся її?

— Краще у Платоновій кімнати. Заодно і його розвеселите. Ви ж знаєте, які ці хлопці? Занудьгує і втече, а мені… мені не хотілося б…

— Звичайно, у Платоновій. Уже йду…

Стас погладив суху Іветтину ручку. Поплентався за маршрутом. Вона не озирнулася йому вслід. Вона дивилася у вікно.

…По кімнаті втікача розляглися руїни Іветтиних надій. Пил на моніторі, книжки стосиком на підлозі, ніби хтось вишукував щось на полицях, книжки викинув, а назад поставити — уже й не треба. На ліжку покривало зім'яте звисає вузькою смужкою, як рука мерця. На килимі пігулки: одна, дві, три… Так і не зібрали? До вікна присунуте широке зручне крісло.

Стас провалився у крісло, задер ноги на підвіконня, примружився — сонце… Травень прощається. Літо… А Платон із дівчиною так і не знайшлися. І не дуже шукають уже. Як Іветта злягла, так і загальмували. Дратувалися, пояснювали Стасові, коли той намагався з'ясувати, хто саме відповідає за пошуки втікачів:

— Мужик! Ну не відволікай. Орієнтировку маємо: якщо десь засвітяться, не упустимо. У нас щодня — десятки злочинів…

— Мати дуже переживає…

— Мати? А ти скажи їй: охолоньте, мамо. І радійте, що у вас не така дитина, як он та сучка, яку ми вчора затримали. Падло сране! Квартиру материну захотіло! Пацана свого зеленого підмовило, щоб той її матір убив. А саме, падло, алібі собі забезпечувало. Сиділо у школі на уроці та з пацаном SMSками обмінювалося. Хочеш почитати? Ні? А я тобі прочитаю. «Любий… Як справи?», «Ок! Вона у ванній», «Супер! Лечу! Ти мене хочеш?», «Скоріше, диван я вже розстелив»… І трахалися! Чуєш? Трахалися, а у ванній мертва мати лежала! То куди нам бігти, скажи? Сучок рвати чи твоїх утікачів шукати?!

Стас зітхнув від моторошних згадок. Глянув на сонце. Платонові, певно, теж сонце в очі. І хіба погано? Одна біда — Іветта з котушок. Хоч би дівка підказала: «Напиши матері кілька слів. Мовляв, живий-здоровий…»

Стас заплющив очі. Спробував уявити, який тепер Платон, і чомусь побачив його на вітру: сильні руки, довге волосся тріпотить, груди голі. Про Раю згадав. «Цікаво, коли їй народжувати…» — подумав байдуже і незчувся, як заснув.

…Коли замість сонця у вікна засвітили ліхтарі, він розплющив очі, потягнувся солодко — оце дав! — озирнувся… На порозі Платонової кімнати стояла Ліда. У черевиках, легкому жакеті, із сумкою в руці. Тільки-но повернулася?

— Поговорімо? — ніяково видушив Стас.

— За годину, — повідомила вона ввічливо. — Режим. Зараз маю дати мамі ліки, потім вечеря, ванна…

— Допомогти?

— Ні. Дякую.

Стас вибрався з теплого крісла, подумав: це навіть добре, що «за годину». Він зосередиться і знайде ті слова, які впадуть у Лідине серце і поведуть до нього.

Кімнатою одкровень, примирення чи остаточного розриву стала кухня. Стас курив біля вікна. Ліда зайшла з порожньою тарілкою, кинула її в мийку, втомлено опустилася на стілець біля стола. Стас озирнувся і сів навпроти.

— У тебе нема бороди… — констатувала Ліда.

— Набридло виділятися…

— Дивно.

— Нормально. Порозумнішав… Захотілося заховатися в юрбі звичайних людей, бо я і є звичайний. Я не бігаю до матері щодня, якщо знаю, що в неї все гаразд. А коли їй стає зле — не ховаюся по закутках. Ми… Скакуни… Ми — звичайні. Нас горе докупи збирає… І взагалі, всі нормальні люди — звичайні, а ті, що вважають себе надзвичайними, просто пихаті хворі потвори.

— Вибач. Я — Вербицька.

— Та ти що? І коли це до тебе дійшло?

— Не так давно, як хотілося б.

— То поясни. Вербицька… — вона не для Скакуна?

  118