Последние отзывы

  26  

Ліда відсторонила няньку, чкурнула до вітальні. Бліда і недвижна, як експонат із парку льодяних скульптур, мати сиділа в улюбленому кріслі, не спускала очей із дверей Платонової кімнати.

— Мамо…

Іветта не ворухнулася. Ліда перелякалася. Простягнула руки, пішла до матері, обійняла…

— Матусю… Усе гаразд. Я поруч. Я ніколи тебе не покину. Ніколи! — зашепотіла гаряче. — Що трапилося, мамо?

Іветта холодною рукою стисла пальці Лідиної долоні.

— Лідочко… — мовила незворушно холодно. — Як зламати двері й не потривожити Платона?

— Двері? Мамо… Ангеліна сказала, у Платона там… повія?

— Вона порушила домовленості. Я наказала… Не більш як двадцять хвилин. Дуже скромно і без збудних прелюдій. Природно. І щоби двері обов'язково були прочинені. Я повинна відстежити Платонові реакції, щоби знати, як діяти далі…

Ліда приголомшено подивилася на замкнуті двері братової кімнати.

— Я… покличу його…

— Ні. Ми не знаємо, що там відбувається. Що, як це посилить стрес…

— Але… — Ліда замовкла. Схвильовано смикнулася до братової кімнати. — Вони там уже дві години? Господи, мамо! Чого ми чекаємо?! Дозволь, я…

Іветта імпульсивно кивнула. Ліда зірвалася, підбігла до дверей братової кімнати. Завмерла. Прислухалася…

— Платоне… — покликала тихо. Обережно стукнула кулачком у двері. — Тохо! Відчини…

У Платоновій кімнаті щось із грюкотом упало на підлогу, і двері відчинилися. Ліда завмерла, зазирнула всередину. Перше, що побачила, — спину білявки, татуйовану драконом на лівому плечі. Білявка відчинила двері і тепер — гола — йшла до ліжка, на якому сидів млявий, спантеличений Платон. Навіть не озирнулася.

Ліда розгубилася. Ліда була впевнена: варто лише відчинити двері, як присоромлена повія похапає свої речі й прожогом вимететься геть. Мабуть, Іветта думала так само, бо коли Ліда обернулася до неї — що робити далі? — то побачила в очах матері повний казан палючого гніву. Кипів-виплескувався, без слів кричав: «Як?! Це гидке створіння не бажає виходити?! Думає, я піду до неї і ввічливо попрошу покинути наш дім?! А чи не забагато честі для найманої ляльки?»

— Мамо… Я сама… Добре?

Ліда стиснула долоні в кулачки, зайшла до братової кімнати. Стала біля одвірка так, щоб Іветта з крісла у вітальні могла бачити і її, і сина, і нахабну голу білявку, що вмостилася на ліжку біля Платона і з іронічною цікавістю роздивлялася Ліду, мовляв, а ти ще хто така?..

— Привіт, Тохо…

Платон зі спокійною увагою глянув на сестру.

— Лідо… А де твій живіт?

Ліда задихнулася гарячим.

— О! Це така історія… Зараз, Тохо. Зараз усе розкажу. Давай спочатку відправимо… ляльку. До Ангеліни. Хай Ангеліна вимиє її як слід. Ми ж завжди так робимо.

Білявка ошелешено вирячила очі, штовхонула Платона в бік.

— Твоя служниця миє твоїх жінок?

Платон знизав плечима, мовляв, а що ж тут такого.

— Як не мити, то кожного разу треба нову, — відповів спокійно. — Старі… рвуться. — Зосереджено подивився на Ліду. — Добре. Помийте. Але потім поверніть мені. У нас справа…

— Яка справа? — якомога привітніше спитала Ліда.

— Женитися будемо, — відповів Платон.

Ліда мало не впала. Обернулася до матері — Іветта не втрималася. Різко підхопилася з крісла, завмерла на мить і повільно, ніби нічого важливішого просто не було, знов опустилася в крісло.

Білявка розреготалася:

— Я сказала: «Красунчику! Хочеш, щоб ми завжди були разом?» Він сказав: «Хочу». «Тоді треба одружитися!» — кажу. Він сказав: «Добре».

— Ти… Іди… Помийся, а ми… — видушила Ліда.

Білявка пір'ячком злетіла з ліжка, обернулася до Платона, наказала:

— Чекай мене тут, красунчику. Я швидко!

— Добре, — спокійно відповів Платон. Потягнувся до тлумачного словника іноземних слів.

Білявка смикнула з ліжка ковдру, загорнулася в неї і врешті переступила поріг вітальні. Ліда нервово глянула на брата: читає. Вискочила з його кімнати. Похапцем зачинила кляті двері ззовні. Тремтіла — все, все! Хай там що, Платон не вирветься. А з цією вона зараз…

Білявка підійшла до стола, за яким сиділа Іветта. Показала подряпану щоку.

— Ваш янгол шкрябався. Це треба якось компенсувати. Як ви дивитеся на подвоєння гонорару?

— Це все? — процідила Іветта.

— А що ви ще хотіли почути? Чи хочу я стати вашої невісткою? Ні! Не хочу! Якби ваш красунчик існував окремо від вас, я б із радістю. А так… Вибачайте. Не надихає.

  26