Особенно,... 
.
Очередная сказка о Золушке 
176 
— Тому що не спробував. З того часу, як ти довідався, що саме одержав у спадщину, ти лише тричі надівав Перстень на палець. І не пробуй — загинеш! Гандальф мусив пояснити тобі, що Перстень Влади дає власнику силу до його міри. Коли захочеш підкорити собі інших, спочатку мусиш убратися в силу й навчитися напружувати волю. Але навіть якщо ти просто зберігаєш Перстень і зрідка його надіваєш, то зумієш помітити такі речі, яких не бачать інші. Поміркуй: адже зір твій став гострішим, чи не так? Чи не зумів ти проникнути до моїх думок глибше та сприйняти їх ясніше за багатьох славетних любомудрів? Ти побачив око того, хто володіє Сімкою та Дев’яткою. Ти зумів розпізнати перстень на моєму пальці… — Вона звернулась до Сема. — Скажи, чи ти бачив мій перстень?
— Ні, пані, — відповів Сем. — Щиро кажучи, я ніяк не візьму до тями, про що це ви вдвох міркуєте. Я бачив зірочку над вашими пальцями. Але якщо ви вибачите моє втручання, то я скажу: хазяїн мій має рацію! Краще було б вам узяти в нього перстеник. Бо вже ви б усе влаштували як треба. Не дозволили б прогнати мого старого і перекопати вулиці! Ви примусили б деяких типів розплатитись за свої бридкі витівки!
— Зрозуміло, я б так і зробила, — сказала Галадріель. — З цього б почалось. Але, на жаль, на цьому б не скінчи лось. Не будемо більше говорити про це. Ходімо звідси!
Розділ 8
ПРОЩАННЯ З ЛОРІЕНОМ
Тієї ж ночі Келеборн та Галадріель знов покликали до себе Хранителів і зустріли їх привітно. Келеборн промовив нарешті довгоочікуване слово:
— Настав час вирішувати. Хто бажає продовжити похід, хай, зміцнівши духом, покине нашу землю, а хто не хоче, може залишатись поки що тут. Але нині, напередодні звершення долі, небезпека чекає всюди. Ті, хто буде! гостювати у нас, діждуться, поки шляхи земні звільняться — або допоможуть нам при останньому захисті Лоріену. Тоді вони повернуться додому — або попрямують до того чертога, де відпочивають усі, хто загинув у битвах.
Він замовк; Галадріель заглянула кожному з Хранителів у вічі й сказала:
— Вони вирішили йти уперед.
— Для мене вперед — значить додому, — зауважив Боромир.
— Зрозуміло, — кивнув Келеборн. — І весь загін піде за тобою?
— Ми ще не рішили, — відповів Арагорн. — У якому напрямку думав піти Гандальф після Лоріену, не знаю. Ба навіть він, мабуть, заздалегідь готових планів не складав.
— Можливо, — згодився Келеборн. — Втім, у будь–якому разі ви не минете Великої Ріки. Дехто з вас мусить знати: з важким вантажем переправитись через Андуїн на всьому шляху від Лоріену до Гондору можна тільки на човнах. Мости Осгіліата зруйновані, всі пристані загарбані тепер Ворогом. Друге питання — яким берегом підете? Шлях до Мінас–Тіріту йде по нашому, західному, берегу, але пряма дорога до вашої мети веде за ріку, на схід, а там, темно… Що ж ви оберете?
— Дозвольте зауважити, що західний берег має перевагу, — сказав Боромир. — У такий спосіб ми вийдемо прямо до Мінас–Тіріту. Але вирішую тут не я…
Більше ніхто нічого не сказав, але Арагорна, судячи з виразу обличчя, краяли сумніви.
— Бачу, ви ще не готові до вибору, — сказав Келеборн. — Не годиться мені підказувати, але я допоможу вам, чим зможу. Адже ви вмієте поводитись з човнами — Леголас, що живе над швидкою річкою Лісовою, Боромир з Гондору, Арагорн, досвідчений мандрівник…
— І один гобіт! — додав Меррі. — У нас не всі бояться човнів, мов диких коней.
Моя сім’я живе на берегах Брендівіни!
— Це добре, — вів далі Келеборн. — Тоді я дам вам човни, маленькі та легкі, — бо нижче по Андуїну є місця, де човни треба переносити. Ви досягнете порогів Сарн–Гебір, а може, і великого водоспаду Раурос, де ріка з гуркотом падає з Нен–Хитоель. Є там і інші небезпечні місця, однак плавання хоч трохи полегшить ваші труди. Потім прийдеться вам залишити човни та віддалитися від ріки — на захід чи на схід.
Арагорн, щиро зрадівши, подякував Келеборну: адже, пливучи водою, вони не тільки відпочинуть — таким побитом вибір шляху відкладався ще на кілька днів. Інші Хранителі теж підбадьорились. Які б лиха не чекали попереду, приємніше посуватись їм назустріч широким плесом Андуїну, ніж плентатись пішки, згинаючись під важким тягарем. Тільки Сема все ще брали сумніви: йому човни здавались, як і досі, не кращими, а набагато гіршими за диких коней, і всі пригоди, що він їх зазнав, не примусили його передумати.
176 
