82 
— Що ж ви такого накоїли? Та кажіть уже! — вигукнув Фродо, якому вже терпець увірвався від неквапливого розпатякування Барбариса.
— Та про що це я? — сказав той, приляскуючи пальцями. — Еге ж, про старого Гандальфа. Три місяці тому входить він до мене без стуку й каже: «Барилку, вранці я піду. Чи допоможеш мені?» Та ви тільки скажіть, — кажу. «Я дуже поспішаю, — говорить, — і хочу відіслати до Гобітанії одного листа. Знайдеш надійну людину?» Кажу: постараюся, днями зроблю. «Зроби це завтра», — каже він і подає мені листа… — Барбарис витяг з кишені папірець. — Ось, адреса дуже проста! — він почав читати повільно і старанно, пишаючись своєю письменністю. — «Фродо Торбинсу, Торба–на–Кручі, Гобітон у Східній чверті»…
— Лист до мене! — вигукнув Фродо. — Від Гандальфа!
— Отже, ви насправді Торбинс? — сказав господар.
— Так, так! Та було б краще вам віддати його відразу й пояснити, чому ви його так досі й не відіслали. Мабуть, ви зараз за тим і прийшли, але занадто вже довго доходили до суті!
Бідолашний Барбарис похнюпився.
— Маєте рацію, пане, вибачте мені, якщо буде ваша ласка. А ще я до смерті боюся, що скаже Гандальф, коли я завдав вам якоїсь шкоди. Та я ж не навмисне забув! Сховав у надійне місце, доки знайдеться хтось подорожуючий до Краю, бо ж своїх я не міг відпустити, справ невпрогорт! А з часом і забув… Маю безліч справ… Але вже тепер усе, що зможу, зроблю, щоб тільки вам допомогти. Я так і Гандальфові обіцяв. «Барилку, — каже він мені, — мій друг гобіт незабаром буде тут, та ще й не сам. Назветься він. Підкопай. Пам’ятай про це, але дивись, щоб не спало тобі на думку випитувати. Йому може знадобитися допомога — зроби все, що зможеш. Буду тобі вдячний». Ось так він казав. А тепер ви вже тут, й біда, здається, неподалік.
— Що ви маєте на увазі?
— Тих чорних, що на конях, — стиха сказав Барил. — Вони шукають ТОРБИНСА, і щоб мені обернутися на гобіта, якщо для доброго діла. Трапилося це у понеділок, і відразу усі собаки в нас заскиглили, гуси загеґали. Мені це здалося дивним. Ноб приходить і каже, нібито якісь двоє одягнених у чорне питають гобіта на ім’я Торбинс, а в самого аж волосся дибки з переляку. Я звелів тим двом забиратися під три чорти і зачинив двері; але подейкували, нібито вони аж до самих Далеких Дуг розпитували про вас. Та ще й цей Слідопит — Блукач — теж з усілякими питаннями ліз. Хотів сюди пролізти, коли ви ще не поїли, не відпочили, ось воно як!
— Хотів, це так! — раптом промовив Блукач, виходячи до світла. — І все б скінчилося благополучно, якби ти мене пустив!
Хазяїн аж підскочив з подиву:
— Ти тут! Вічно з’являєшся казна звідки! Чого тобі тепер треба?
— Він тут з мого дозволу, — сказав Фродо. — Прийшов запропонувати свою допомогу.
— Мабуть, вам краще знати, — бовкнув Барбарис, з підозрою зиркнувши на Блукача.
— Але я на вашому місці не затівав би справ із Слідопитом!
— А з ким же тоді мати справи? — спитав Блукач. — З жирним корчмарем, що і власне ім’я ледве пам’ятає, дарма що його кличуть з ранку до вечора? Вони не можуть сидіти тут довіку й не можуть повернутися назад. Вони мають здолати довгу путь. Може, ти з ними підеш — охороняти від Чорних Вершників?
— Мені піти? Покинути Бригору? — всерйоз злякавшись, скрикнув Барбарис. — Ні за які скарби! Але чом би вам не пожити в мене хоч недовго, пане Підкопаю? Що це за метушня така навколо вас? Чого треба Чорним Вершникам і звідки вони узялися, хотів би я знати?
— На жаль, я нічого не в змозі пояснити, — сказав Фродо. — Я втомився і дуже стурбований, а історія ця дуже довга. Але якщо ви намагаєтесь мені допомогти, то знайте: доки ми тут, ваша оселя під загрозою. А щодо Чорних Вершників, то я не впевнений, але боюсь, що вони…
— З Мордору, — тихо підказав Блукач. — Вони з Мордору, Барилку, якщо це тобі щось каже.
— Сили небесні! — зблід Барбарис. Назва ця, вочевидь, була йому знайома. — Гіршої звістки не чув я у житті…
— Атож, — сказав Фродо. — Ви ще не передумали мені допомагати?
— Навпаки. Ще більше готовий. Хоч навіть не знаю, що може такий, як я, проти…
— Проти пітьми зі сходу, — спокійно договорив Блукач. — Можеш ти небагато, але й це важливо. Можеш влаштувати пана Підкопая на цю ніч й забути ім’я Торбинса, поки він не зайде далеко.
— Так і зроблю, — запевнив Барбарис. — Але ТІ, мабуть, дізнаються, що він тут. Даремно, м’яко кажучи, пан Підкопай привернув до себе увагу сьогодні ввечері! Про те, як зник Більбо Торбинс, ми й раніше чули. Навіть наш Ноб, на що вже тугодум, і той дещо зрозумів. А в Бригорі мешкає дехто й розумніший за нього.
82 
