Последние отзывы

  117  

Фарамир підвів Фродо до самого урвища. Сем не рушив з місця. Навіть в глибині цієї площинки, забризканої водоспадом, він почував себе недобре…

Під обривом вода вирувала і клекотіла в овальній западині, поки не знаходила стоку, а тоді з шумом та плескотом кидалася до рівнини. Місяць ще освітлював берег озера, і Фродо раптом помітив якусь скорчену істоту, але вона негайно майнула в купіль, як камінь.

— Ну, Анборне, — запитав Фарамир вартового, — що тепер скажеш: білка чи зимородок? Хіба в заводях Чорнолісся водяться чорні зимородки?

— Вже і не знаю, — сказав Анборн. — Ясно, що не птах. У нього чотири лапи, і воно пірнає по–людськи. І гарно пірнає! Чого ж воно шукає? Входу до нашої печери? Виходить, нас вистежили? В мене є лук, а на березі стоять на чатах найкращі стрілки. Ми чекаємо тільки твого наказу, капітане.

— Порадь, Фродо, — жваво звернувся до гобіта Фарамир, — порадь, стріляти чи ні?

«Так!» — хотілося вигукнути Семові, але йому було ніяково втручатися. Фродо ж відразу вигукнув:

— Не треба! Будь ласка, не стріляйте!

— Бачу, ти знаєш, хто це, — мовив Фарамир. — Тепер, коли ми обоє його побачили, поясни, навіщо його треба жаліти. Ми тільки раз згадували про вашого супутника, і я вирішив почекати, поки мої солдати зловлять його — але він зміг перехитрити найдосвідченіших ловчих, його навіть не помітив ніхто, крім Анборна. Та зараз це створіння винне в гіршому злочині, ніж полювання на кроликів. Воно полізло до Еннет–Анун і заплатить за це. Дивне створіння! Таке спритне і хитре, і раптом надумало купатися у нас під дверима! Чи воно не знає, що ми виставляємо на ніч вартових? Навіщо йому це?

— Можу дати дві відповіді, — сказав Фродо. — По–перше, справи людей йому невідомі. Він може взагалі не знати, що ви тут сховалися. По–друге, я вважаю, його привело сюди нестримне бажання, котре перемогло обережність.

— Що його принаджує? — неголосно запитав Фарамир. — Відкіля йому знати про твій тягар?

— Він сам ніс цей тягар багато–багато років.

— І він її шукає, цю річ? — ледве стримавши вигук подиву, запитав Фарамир. — Нові ускладнення!

— Вона йому дорога, без неї він не може жити. Але я мав на увазі іншу, незаперечну потребу.

— Що ж іще він може тут шукати?

— Рибу, — сказав Фродо. — Подивись!

Вони знову схилилися над краєм. Біля протилежного берега висунулася з води чорна голова, потім увесь тулуб — істота, як велика жаба, спритно плигнула на високий камінь, сіла і почала гризти рибу — її луска виблискувала в останніх променях місяця.

Фарамир тихенько розсміявся:

— І справді риба! Такий голод для нас безпечний. І все ж таки закуска йому дорого обійдеться!

— Я вже прицілився, — шепнув Анборн. — Стріляти, капітане? Згідно з законом, треба убивати всякого, хто самовільно з’явиться сюди.

— Він жалюгідний і голодний, і не підозрює про загрозу. Гандальф на моєму місці теж просив би тебе про милість, капітане. Ельфів він просив — не знаю, навіщо, але здогадуюсь. Ця істота повинна мені знадобитися, поки що не знаю, як. Дотепер він служив нам провідником.

— Провідником? — знову здивувався Фарамир. — Я багато чого можу зробити для тебе, Фродо, але тут я безсилий: якщо залишити цього бурлаку на волі, він може потрапити не до вас, а в лапи орків і під страхом тортур вибовкає усе… Його потрібно вбити або взяти в полон. Але такого дойду тільки стрілою і дістанеш.

— Дозволь тихенько спуститися до нього, — попрохав Фродо. — А ви тримайте луки напоготові, якщо знадобиться, застрелите мене, бо я ж не втечу…

— Йди, тільки скоріше, — дозволив Фарамир. — Якщо ця тварина нині вціліє, то буде перед тобою в неоплатному боргу до кінця своїх жалюгідних днів. Анборне, проведи Фродо. Будьте обережні: в цього типа є і слух, і нюх. А свої луки залиште мені.

Анборн знехотя підкорився. Він провів Фродо по східцях до виходу, що ховався серед кущів шипшини. Фродо безшумно прослизнув ігід кущами і опинився на березі. Стало темно, місяць зайшов; Горлума не було видно. Фродо обережно посувався вперед. Анборн тихо йшов за ним.

— Йди далі, — шепнув він на вухо Фродо. — Берег тягнеться праворуч. Дивись, не впади, рятувати нікому буде, хіба тільки цьому твоєму зимородку. Пам’ятай, лучники вартують тут неподалік, хоча ти їх і не бачиш.

Щоб не впасти, Фродо став допомагати собі руками, на зразок Горлума. Берег був досить рівний, але слизький. Через кожні кілька кроків Фродо зупинявся і слухав.

  117