Последние отзывы

  119  

Гобітів покликали до Фарамира. Капітан сидів у своєму кріслі під палаючим світильником. Він запропонував Фродо і Сему сісти на лаву і наказав принести вина. Коли вино принесли та розлили, Анборн підняв вузол з Горлумом, витрусив його на підлогу і став збоку, щоб підтримувати бранця на ногах. Горлум щулився, ховаючи хитрі погляди під зморшкуватими бровами, наскрізь мокрий, пропахлий рибою — він так і не випустив свою здобич зі жмені! Заскорузлі патли стирчали, як пасма сухих водоростей, ніс розпухнув.

— Розв’яжіть! Розв’яжіть! — скиглив він. — Нам боляче, дуже боляче, і ми не зробили нічого поганого…

— Нічого поганого? — з кам’яним обличчям перепитав Фарамир, без гніву, здивування чи жалю. — Ти ніколи не робив нічого, за що тебе можна зв’язати або покарати ще суворіше? Але не мені судити тебе за минулі гріхи. Сьогодні тебе схопили в забороненому місці. За рибу з нашого озера потрібно дорого платити!

Горлум розтиснув пальці, риба гепнулась на підлогу.

— Не хочу риби!

— Не в рибі справа. Ми караємо смертю всякого за один погляд на Потайне озеро. Я поки що залишив тебе серед живих тільки на прохання Фродо, він запевняє, що зобов’язаний тобі. Але ти повинен ще виправдатися переді мною. Хто ти? Звідкіля прийшов? Куди йдеш і чого шукаєш?

— Ми заблукали, — запхикав Горлум. — У нас немає імені, ми нічого не шукаємо, ми втратили скарб, нічого в нас не залишилося. Тільки голод, так–так, жахливий голод. За кілька рибок, жалюгідних кощавих рибок, хочуть згубити нещасного… От вони які, от які мудрі, дуже справедливі…

— Може, мудрості нам і бракує, — обірвав його Фарамир, — але справедливості не позичати. Розв’яжи його, Фродо!

Фарамир вийняв з–за пояса ніж і подав Фродо. Горлум, зрозумівши цей жест по–своєму, заволав і впав на коліна.

— Спокійно, Смеагорле! — мовив Фродо. — Ти повинен мені вірити. Я тебе в біді не залишу. Відповідай, коли запитують, та будь ввічливішим. Тобі це піде на користь, затямив?

Фродо розрізав мотузки і підняв Горлума на ноги.

— Підійди ближче! — звелів Фарамир. — Дивись мені в очі! Ти знаєш, як називається це місце? Ти вже бував тут?

Горлум неохоче підняв повіки; його очиці згасли, помутнішали. Лише хвилину він витримував прямий, відкритий погляд світлих очей гондорця, потім відсахнувся, скорчився і припав до землі, тремтячи усім тілом.

— Ми не знаємо, не хочемо знати, — завив він. — Ми тут не були, ми сюди ніколи більше не прийдемо…

— Твоя душа — спустошений будинок, — сказав Фарамир, — двері зачинено, а за ними темні кутки. Але зараз, на своє щастя, ти сказав правду. Клянися, що ніколи сюди не повернешся і нікому ані словом, ані знаком не вкажеш дорогу, клянися так, щоб я міг повірити!

— Я заприсягнуся, пан знає — чим, — скоса зиркнувши на Фродо, пообіцяв Горлум. — Так–так, пан знає. Ми клялися пану, і він нас пожалів. Ми заприсягнемося нашою коштовністю, так–так! — він підповз до Фродо і заскиглив: — Врятуй нас, добрий пане? Смеагорл обіцяє, по–чесному обіцяє: ніколи не повернемося, нікому не скажемо! Так–так, мій дорогесенький!

— Ти вважаєш, цього досить, Фродо? — запитав Фарамир.

— Так, — кивнув Фродо. — Якщо тобі цього замало, чини за своїми законами. Нічого іншого не доб’єшся. Я заприсягся його захищати, поки він іде зі мною. Не хотілося б стати брехуном.

Фарамир глибоко задумався.

— Зробимо так, — сказав він нарешті. — Віддаю тебе в руки твого пана. Нехай Фродо, син Дрого, сам вирішує, що робити з тобою.

— Але ти, шляхетний капітане, досі не сказав, що зробиш з самим Фродо! — заперечив гобіт. — Не знаючи твоєї волі, я не можу складати власні плани. Ти відклав рішення до ранку, а вже розвиднілось!

— Зараз я повідомлю тобі про своє рішення. Владою, що надав мені батько, намісник Гондору, я дозволяю тобі діяти зі своєї волі аж до найвіддаленіших окраїн старого королівства. Умова одна: ні ти, ні твої супутники не повинні без запрошення повертатися сюди, до Еннет–Аннун. Я даю цей дозвіл на один рік і один день, починаючи з сьогоднішнього; після закінчення терміну я не стану допомагати тобі, якщо тільки ти раніше не з’явишся до Мінас–Тіріта і не станеш перед Намісником. Тоді я буду просити батька продовжити цей привілей до кінця твоїх днів. А поки рік не минув, усякий, кого ти приймеш під свою опіку, може розраховувати на мою допомогу. Чи досить тобі цього?

Фродо знову низько вклонився.

  119