Последние отзывы

  35  

— А як він вивільнив руки? — запитав Гімлі.

— Не знаю. І навіщо оркові знадобилося виносити їх з табору, теж не знаю. Та вже ні в якому разі він їм втечу влаштовувати не збирався… Зате прояснюєтеся, чому орки, убивши Боромира, гобітів не чіпали. Я над цим увесь час ламав голову: нас вони й не думали шукати, табір не пограбували, а поспішили до Ізенгарда. Чи прагнули вони захопити Хранителя Персня та його вірного слугу? Скоріш за все, ні. Навряд чи хазяї дали їм такий прямий наказ, навіть якби самі все напевне знали. Думаю, їм просто було наказано хапати кожного грбіта, який попадеться. Тому хтось і намагався витягти цінних полонених з оточення. Може, зрадник — для орків це не дивно. А може, просто хотів заграбастати цінну здобич. Та мало що там могло бути! Головне ми напевне знаємо: хоча б один з малюків живий, тепер його треба знайти і разом з ним повернутися до Рохану. Не лишати ж його в лісі без допомога лише через страх перед Фангорном!

— Стосовно мене, я не знаю, чого більше, побоююсь, — сказав Гімлі, — заходити в ліс чи плентатися степами.

— Правду кажучи, я не відчуваю в цьому лісі нічого поганого, — проказав Леголас.

— Зла він не таїть. Якщо й ховаються десь темні сили, то дуже далеко. А тут, поблизу, лише настороженість та гнів.

— Ну, на мене йому гніватися нема за що, — сказав Гімлі. — Я його нічим не образив.

— Тим краще для тебе, — посміхнувся Леголас. — Але хтось інший добряче допік Фангорну. У його хащах щось назріває. Невже ви не відчуваєте напруги? У мене навіть подих перехоплює…

— Тут задушливо, — сказав гном. — Затхлість, тління повсюди…

— Цей ліс старий, надто старий, — сказав ельф. — У ньому я відчуваю себе хлопчиськом. З того часу, як я з вами, молодиками, зв’язався, зі мною такого не траплялося. Ліс одряхлів і живе спогадами. Мені б поблукати тут у мирні часи!

— Звичайно, для тебе це щастя, — буркнув Гімлі. — Ти ж бо лісовий ельф, та й взагалі всі ельфи дивні. Гаразд, куди ти, туди й я. Але прошу тебе, приготуй лук, а я візьмусь за сокиру. Не рубати, ні! — поспішно додав він, озираючись на дерево, під яким вони стояли. — Просто на випадок несподіваних зустрічей з якими–небудь дідусями хочу мати готову відповідь. Ну, чого ж ми стоїмо?

З розмовами було покінчено. Троє мандрівників увійшли в ліс. Відбитки ніг гобітів знайшлися на березі й під деревом на узліссі. І хоча на товстій підстилці з прілого листя інших слідів не лишилося, Арагорн вирішив, що втікачі мали триматися ближче до води. Так вони вийшли до того місця, де Пін та Меррі пили воду. Сліди — одні трохи менші, інші більші — були тут зовсім виразними.

— Оце добре, — сказав Арагорн, — Обидва живі. Щоправда, відбитки двотижневої давності. І звідси вони повернули геть від ріки.

— Ми не зможемо за ними ганятися хащами Фангорну! — пробурмотів Гімлі. — Ще два–три дні; і в нас не залишиться іншого способу довести бідолахам свою дружню прихильність, окрім як померти разом з ними від голоду…

— Скільки зможемо, стільки й зробимо, — обірвав Арагорн. — Пішли!

Без особливих труднощів вони вийшли саме до того обриву, де Древес полюбляв зустрічати світанок; Сонце почало проглядати крізь хмари, що рідшали, і ліс помітно посвітлішав.

— Піднімемося й оглянемо околицю, — запропонував Леголас. — Ще й ковтнемо свіжого повітря.

Ніхто не заперечував. Піднімаючись, Арагорн уважно розглядав поверхню кам’яних сходів.

— Гобіти теж сюди дерлися, — сказав він. — І ще тут є інші сліди, дуже незвичайні, я таких не знаю. Спробуємо зрозуміти, куди поділися гобіти…

Карниз Древеса був повернутий на південний схід, але досить широкий краєвид відкривався лише зі сходу; однак і там нічого, крім нескінченних рядів дерев, друзі не побачили.

— Чому ми не пішли сюди напрямки! — сказав Леголас із досадою. — Адже могли б тут опинитися всі разом у цілковитій безпеці, якби завернули від Андуїну на другий чи третій день подорожі! Нікому не дано знати, куди приведе дорога…

— Ми, здається, не збиралися йти через Фангорн, — зазначив Гімлі.

— Однак ми тут… і хтось дуже вправно загнав нас у пастку, — спохмурнів Леголас.

— Погляньте!

— Куди? Не кожен має твої очі, Леголасе!

— Т–с–с! Тихіше! Та придивись, — прошепотів Леголас, вказуючи пальцем вниз. — З того боку, звідки ми прийшли. Ось він. Невже не помічаєш? Крадеться за стовбурами…

— Бачу, тепер бачу! — стрепенувся Гімлі. — На ньому таке брудне ганчір’я, що й не побачиш одразу. Хіба я не попереджав?

  35