36 
Згорблений старець кульгав лісом, важко спираючись на патерицю. Голову він опустив і на мандрівників не дивився. За інших обставин у них би знайшлося для сіромахи добре слово, але зараз усі троє напружилися, відчуваючи наближення прихованої сили — чи загрози? Старець наближався крок за кроком, і Гімлі, не витримавши, збуджено крикнув:
— До зброї, Леголасе! Натягни тятиву, приготуйся! Це Саруман. Не дай йому заговорити. Стріляй!
Леголас взявся за лук, але не поспішав натягувати. АраГорн насторожено мовчав.
— Ну, чого ти чекаєш? Що з тобою? — пошепки підбурював ельфа Гімлі.
— Не варто поспішати, — зупинив його Арагорн. — Підозра та страх — погані радники. Не годиться стиха, без попередження стріляти в невідомого. Почекаємо, подивимося.
Старий раптом прискорив ходу, несподівано швидко підбіг до підніжжя стрімчака і підняв голову. Троє друзів завмерли. Над лісом нависла мертва тиша.
Обличчя старого приховував глибоко насунутий каптур, а поверх нього — широкополий капелюх; з–під нього ледь виднівся кінчик носа й сива борода. Однак Арагорн помітив у тіні каптура гострий, ясний блиск очей.
— Радий бачити вас, дорогі друзі, — раптом сказав старець. — Мені хотілося б із вами перемовитися. Зійдете вниз, чи мені самому до вас піднятися?
І, не дочекавшись відповіді, старець підійшов до сходів.
— Ну ж бо, — крикнув Гімлі, — затримай його, Леголасе!
— Я ж сказав, що хочу поговорити, — перервав його старець. — Відклади лук, шляхетний ельфе.
Леголас мимоволі розтиснув пальці.
— А ти, пане гном, відпусти сокиру. Вважаю, ми обійдемося без сильнодіючих засобів.
Гімлі здригнувся й завмер. Старець стрибав нерівними сходинками зі спритністю гірської кози. Його дряхлість мов рукою зняло. Коли він ступив на карниз, сіре ганчір’я на мить розсунулося, відкривши щось сліпучо–біле — а може, лише здалося? Гімлі зі свистом видихнув і затамував подих.
— Дуже приємна зустріч, — сказав незнайомець, наблизившись. — Що ви тут робите? Ельф, людина та гном, і всі в ельфійських плащах! Це, напевне, особлива історія. Розповісте мені її? Ми тут нечасто приймаємо таких гостей! — Він зручно сперся на патерицю і вп’явся в мандрівників жорстким поглядом з–під каптура.
— Судячи з твоїх слів, ти тут живеш, — сказав Арагорн. — І, мабуть, добре знаєш ліс?
— Це важко визначити. Потрібно три життя, щоб осягнути розумом всі таємниці Фангорну. Але я бував тут неодноразово.
— Прошу тебе, назвись і вислови все, що хотів, — сказав Арагорн. — Ранок минає, а в нас є нагальна справа.
— А я вже все сказав! Запитав, що ви тут робите. Стосовно мого імені… — він захлинувся тихим сміхом, й Арагорна пройняла крижана дрож — не страху, а наче свіжого вітру після тривожного сну.
— Моє ім’я! Так ви його ще не вгадали? А були ж часи, воно вам всі вуха протуркотіло! Так–так, ви чули його частенько. Що ж ви не відповідаєте? Інший на моєму місці вирішив би, що у вас погані наміри… На щастя, мені дещо відомо. Ви шукаєте двох молодих гобітів, так–так, саме гобітів. Не треба витріщатись, наче ви вперше чуєте це слово. Якщо хочете знати, ваші приятелі стояли саме на цьому місці позавчора й зустрілися тут із вельми цікавою особою. Вас це на радує? А, ви хотіли б знати, куди вони поділися! Можливо, я й про це можу дещо розповісти. Але чому ми всі стоїмо? Поспішати вам уже немає куди. Сядьмо ж і поговорімо спокійно.
Він відійшов на кілька кроків, і мандрівники одразу задихали вільніше, заворушилися, — чаклунська сила відпустила їх. Гімлі знов потягся до сокири, Арагорн поклав руку на меча, Леголас підібрав із землі лук.
Не звертаючи на це уваги, старець обрав зручний камінь під відкосом карниза й незворушно всівся. Сірий рваний плащ при цьому знову розкрився, і знову промайнули білі шати.
— Саруман! — вигукнув Гімлі й рвонувся до старого, здіймаючи сокиру. — Де ти ховаєш наших товаришів? Що ти зробив з ними? Відповідай, інакше я продірявлю тобі капелюха разом з головою, і ніякі чари де допоможуть!
Однак старий виявився пругкішим за гнома. Він легко відстрибнув, випрямився і наче одразу виріс. Геть полетіли капелюх та сіре ганчір’я, відкрилось білосніжне широке вбрання — і в ту ж мить, сокира з глухим стукотом випала з руки Гімлі, клинок Андріла спалахнув у закляклій руці Арагорна, Леголас здригнувся, і стріла, пущена з лука, злетіла в небо й розсипалася іскрами.
36 
