Последние отзывы

  47  

— Нам не до відпочинку, правителю, — заперечив Арагорн. — Воїни Рохану сідають на коней, наші меч, сокира та лук не повинні лежати без діла. Я обіцяв Еомерові бути в бою поруч із ним.

— Тоді перемога буде нашою, — палко сказав Еомер.

— Сподіваймося, — сказав Гандальф. — Міць Ізенгарда велика. Загрожує нам і інше лихо. Не зволікай, Теодене, щойно ми вирушимо, веди людей до Дунхаррану.

— Та ти, схоже, сам не знаєш сили своїх ліків, Гандальфе, — посміхнувся Теоден.

— Я піду зі своїми воїнами і якщо засну знову, то вже на полі бою — той сон буде приємнішим…

— Але ти не можеш залишити безпорадних без охорони й керівництва! Хто поведе їх і хто захистить?

— Я оберу достойного замість себе. Ось, до речі, йде мій мудрий радник!

Два стражники вивели з будинку Грима Гадючого Язика; попереду йшов Гаман. Опинившись на денному світлі, Грим хворобливо примружився. Гаман з уклоном подав Теоденові довгий меч у піхвах із золотими скобами.

— Ось твій Грам, — сказав він. — Цей негідник запер його в своїй скрині і не хотів віддавати мені ключа. Там ще лежать інші речі, які вважали загубленими.

— Брешеш! — вигукнув Гадючий Язик. — Ярл сам доручив мені сховати Грам!

— А тепер він бажає, щоб ти його повернув, — спокійно сказав Теоден. — Це бажання тобі не до вподоби?

— Та що ж це діється, правителю! — поскаржився Гадючий Язик. — Я так піклуюся про тебе, а ти… Не переоцінюй свої сили. Доручи кому–небудь іншому розважати цих самозванців. За хвилину буде подано обід. Чи ти не бажаєш сісти до столу?

— Бажаю, — сказав Теоден, — і прошу гостей пообідати зі мною. Ми йдемо сьогодні. Нехай сурмлять збір. Усіх, хто здатний підняти спис, зібрати під стінами до другої години опівдні!

— Милостивий правителю! — заволав Гадючий Язик. — Клятий чаклун обдурив тебе! Палац твоїх пращурів та скарбниця залишаться без охорони! Хто ж забезпечить безпеку ярла Рохану?

— Якщо Гандальф обдурив мене, це пішло мені на користь. Якби я продовжував слухати твої нашіптування, то, мабуть, невдовзі став би рачки, як лісова тварина. Тут ніхто не залишиться, навіть ти, Гриме! Ти підеш із нами. Гей, жвавіше, ти ще встигнеш відтерти від іржі свою зброю!

— Змилуйся, правителю! — завив Гадючий Язик і повалився в ноги Теоденові. — Пощади! Служачи тобі, я вичерпав свої сили. Не відсилай мене геть. Я буду при тобі, коли всі тебе залишать. Не проганяй вірного Грима!

— Не бійся, ти залишишся при мені. Адже я теж вирушаю з дружиною. Отже, в тебе буде ще нагода довести свою відданість.

Білими від жаху скалками очей Гадючий Язик оббіг обличчя тих, хто стояв навколо, наче зацькований вовк, що шукає шпаринку в тісних лавах мисливців. Довгим язиком він квапливо облизав губи.

— Можна було чекати такого вчинку від нащадка Еорла, навіть обтяженого роками,

— стиха почав він. — Але друзі, які по–справжньому його люблять, мали б пощадити його сивину. Горе нам! Новим улюбленцям байдужа доля мого правителя! Нічого не поробиш… Прошу лише послухати моє останнє прохання: залиши в місті людину, яка шанує твою волю! Дозволь вірному Гриму стежити за порядком до твого повернення — хоча здоровий глузд підказує, що надій на нову зустріч мало…

Еомер розсміявся.

— Ну, а якщо ця посада не дозволить тобі уникнути бою, шановний Гриме, яку іншу ти забажаєш прийняти? Може, погодишся тягати лантухи з борошном до гірських укрить, якщо, певна річ, хтось ризикне довірити борошно тобі?

— Ти не збагнув, Еомере, всієї глибини задумів шановного Грима, — втрутився Гандальф, пронизуючи зрадника гнівним поглядом. — Він зухвалий і хитрий, він навіть зараз грає з вогнем і вже виграв один хід — украв у нас чимало часу! Навколішки, сволото! — гримнув маг. — Черевом у порох! Кажи, як давно ти служиш Саруманові? Скільки він тобі платить? Ти очікував, доки хоробрі поляжуть у бою, щоб вкрасти свою частку з казни та ще прихопити ту, якої давно домагається! Ти стежив за кожним її кроком!

— Я здогадувався про це! — вигукнув Еомер. — І ще багато про що! Тому ж і хотів убити його, забувши про правила Золотого Двора…

Він рвонувся до Гадючого Язика, але Гандальф утримав його.

— Еовіні уже нічого не загрожує. Гадючий Язик старався, як міг, для свого справжнього господаря. Тобі, мабуть, здавалося, Гриме, що ти заслуговуєш на нагороду? Саруман легко забуває свої обіцянки!

— Брешеш! — прошипів Гадючий Язик.

  47