127 
— Це саме те, що треба! — зрадів Сем. — Ви, пане, завжди знаєте, що треба!
Малій Еланор було вже шість місяців, і рік хилився до осені, коли якось Фродо покликав Сема до себе в кабінет.
— У четвер буде день народження Більбо, — сказав він. — Сто тридцять перший рік, не жарт! Він перегнав Старого Тука.
— Молодець! — усміхнувся Сем. — Пан Більбо — непересічна особа!
— Отож, Семе, запитай у Трояндочки, чи обійдеться вона недовго без тебе. Я хотів з’їздити з тобою куди–небудь. Шкода, що ти тепер не можеш покидати дім надовго…
— Так, пане, це зараз було б важкувато, — зітхнув Сем.
— Розумію… Та я й не прошу. Проведеш недалеко — і добре. Скажи Трояндочці, що їдеш тижнів на два і повернешся здоровий і неушкоджений.
— Я, пане, охоче доїхав би з вами до самого Рівенделлу, побачив би старого пана Більбо. Але, слово честі, жити мені хочеться в одному–єдиному місці: тут, вдома. Знову я, пане, рвуся навпіл…
— Бідний Семе! Я знав, що так трапиться. Але ти незабаром заспокоїшся. Ти, голубе, вирізаний з суцільного дерева, цілісним і залишишся!
Два дні Фродо і Сем переглядали записи і нотатки про похід; потім Фродо вручив Сему ключі і найголовніше: товсту книгу, переплетену в червоний сап’ян. Майже уся вона була вкрита рядками — спочатку трохи нерівним почерком Більбо, потім — енергійною рукою Фродо. Усього було вісімдесят розділів, тільки в останньому залишилося кілька чистих аркушів. На першій сторінці було акуратно виведено: «Мій щоденник. Туди й назад. Що було потім». Далі йшло: «Пригоди п’яти гобітів», «Історія Великого Персня, написана Більбо Торбинсом за власними спостереженнями і розповідями друзів».
Далі стояло рукою Фродо: «Падіння Володаря Перснів і повернення короля (як ці події видалися очевидцям). За записами Більбо і Фродо з Гобітанії, доповнено розповідями друзів і відомостями мудреців», а також «Виписки з Книг Мудрості, перекладені Більбо в Рівенделлі».
— Ого! Та ви вже закінчили! — вигукнув Сем. — Мушу визнати, пане, працювали ви ретельно.
— Так, я скінчив, — кивнув Фродо. — Останні сторінки залишаю тобі.
Двадцять першого вересня вони виїхали з дому: Фродо на поні, якого йому подарували в Мінас–Тіріті, Сем — на своєму улюбленці Біллі. Ранок був погожий, сонячний; про мету поїздки Сем здогадувався і нічого не запитував.
Спустившись з Кручі, вони рушили у бік Лісової Межі, дозволяючи своїм поні бігти неспішним підтюпцем. Переночували на Заячих Пагорбах; опівдні двадцять другого вересня вони вже спускалися розложистим схилом до узлісся.
— Он, здається, за тим деревом, пане, ви ховалися, коли вперше побачили Чорного Вершника, — сказав Сем, указуючи вліво. — Ех, та чи не наснилося нам усе це?..
Настав вечір, яскраві зірки висипали на небо, коли вони минали повалений дуб біля стежки, що звивалася серед густої ліщини. Сем мовчав, занурений у спогади. Фродо тихенько наспівував стародавню дорожню пісеньку; прислухавшись, Сем розібрав нові слова:
- …А може, поряд, вже за крок -
- Стежини сонця і зірок.
- Ти їх сьогодні проминеш,
- Та завтра знов сюди дійдеш…
І раптом, начебто у відповідь йому, в глибині лісу продзвеніло:
- А Елберет Гілтоніель!
- Сіліврен пенна міріель
- О менель аглар еленате
- Гілтоніель а Елберет!
- Несуть в серцях крізь плин віків
- Блукальці в сутінках лісів
- Нетлінних зір одвічний спів
- За даллю Західних морів.
Фродо і Сем, не кажучи ані слова, спішилися, і, присівши в легкій тіні, чекали, коли блискучий кортеж порівняється з ними. Вони здаля впізнали Гілдора і ще багатьох прекрасних ельфів, а потім, на подив Сема, з’явилися Елронд і Галадріель. На плечах Елронда лежав сірий плащ, на чолі сяяв обруч із зіркою; він тримав срібну арфу, і на пальці його блищав блакитний камінь у золотому Персні — Велья, найсильніший з Трьох. Галадріель їхала на білому коні, її біле вбрання мерехтіло, як легкі хмари навколо місяця. На її руці іскрився крижаною зіркою мітріловий Перстень з білим каменем — Ненья. За ними неквапно, клюючи носом, немов уві сні, трусив на сивому конику Більбо Торбинс. Елронд привітався з подорожанами подружньому, сердечно, а Галадріель ласкаво усміхнулася.
— Я чула, ти успішно застосував мій.подарунок, Семе Гемджи, — сказала вона. — Відтепер бути Гобітанії благословенним краєм.
127 
