Особенно,... 
55 
Ні, — сказав інший. Зараз ним опікується лікар, втім, здається, є невелике ушкодження, яке виправити буде неможливо. Можете побачити його, якщо хочете. Правда, вигляд у нього не дуже. Ну так, трошки, але крові було небагато, хіба там з носа і з вух, та і на обличчі лезо лишило все більш-менш на своїх місцях.
Плачучи ще більше, ніж коли вона почула про уявну смерть чоловіка, Брід кинулася до чоловіків і вдарила кожного з них по носі з усією силою, на яку могла спромогтися її п'ятнадцятирічна рука.
Чоловік з Колок взагалі залишився фактично неушкодженим. Вже за кілька хвилин до нього повернулася свідомість, він встав і зміг сам іти, сам продефілював по заплутаних і брудних переходах лазарету лікаря (а за відсутності клієнтів постачальника провізії) Абрагама М.
Як тебе звати? — спитав лікар, міряючи діаметр колеса штангенциркулем.
Я — Чоловік з Колок.
Дуже добре, — сказав він, легенько торкаючи один із зубців колеса. — А ти пам'ятаєш, як звати твою жінку?
Звичайно — Брід, її звати Брід.
Добре, добре. Ти пам'ятаєш, що з тобою сталося?
У моїй голові застрягло колесо від циркулярної пилки.
Ум, прекрасно, — лікар продовжував вивчати зубці колеса. Воно нагадувало йому сонце о п'ятій годині вечора, коли воно сідає за горизонт, як саме колесо зайшло в голову чоловіка з Колок, — все це разом нагадувало доктору про обід — найулюбленішу справу його дня. Ви відчуваєте біль?
Знаєте, це щось інше. Не те щоби якийсь біль. Це щось таке, як туга за батьківщиною.
Ага, добре. Значить, туга за батьківщиною. А тепер спробуйте простежити очима за моїм пальцем. Ні, ні. За оцим пальцем… Дуже добре. А перейти зі мною через кімнату зможете?… Прекрасно.
І тут чоловік з Колок без жодної на те підстави зненацька грюкнув кулаком по столу й закричав: Ти, товстий засранцю!
Перепрошую? Що?
А що тільки що сталося?
Ви назвали мене засранцем.
Що справді?
Так і було.
Пробачте. Ви зовсім ніякий не засранець. Я дуже перепрошую.
Можливо, ви просто…
Але ж це правда! — знов заревів чоловік з Колок, — ти справжній пихатий засранець! Та ще й жирний, якщо я тільки не казав цього раніше.
Боюсь, що я не розу…
Я щось тільки що сказав? — чоловік з Колок обвів кімнату безумним поглядом.
Ви сказали, що я пихатий засранець.
Ви маєте мені повірити… Та ти ж глянь, який в тебе жирний тухес!… Пробачте, це сказав не я… Мені дуже шкода, але ти жирнотухесний засранець, я…
Ви сказали, що я маю жирний тухес?…
Ні!… Так!
Може, це через штани? Вони надто тісно облягають…
Твою жирну задницю!
Жирну задницю?
Так, жирну задницю!
Як ви думаєте, хто ви?
Ні!… Так!
Ану забирайтеся звідси!
Ні!… Так!
Так, циркулярка чи ні — вже немає значення, — сказав, спалахнувши, лікар, з шумом закрив папку й ринувся зі свого власного кабінету, гнівно топчучи підлогу кожним зі своїх важких кроків.
Так лікар-постачальник став першою жертвою дивного безумства чоловіка з Колок, єдиним симптомом якого залишалося колесо циркулярної пилки, котре глибоко засіло в його черепі строго перпендикулярно до лінії горизонту і мало залишатися в тому місці до кінця його життя.
Подружнє життя помалу входило у свою колію, після того як з ліжка зняли узголів'я, а в Брід народився перший з її трьох синів, однак чоловік з Колок змінився, і цього не можна було не визнати. Тепер той самий чоловік, який масажував її передчасно постарілі ноги, коли в сім'ї ще панував мир і спокій, який розтирав молоком, якщо більш нічого не було під руками, її обпалені сонцем плечі, який рахував пальчики на її ногах, бо вона це так любила, — тепер він за найменшої нагоди обзивав і лаяв її. Він починав шипіти, що грудинка недостатньо просмажена або що на комірці сорочки залишилося мило. Але Брід передбачала це й навіть ставилася до таких присікувань із замилуванням.
Брід, де мої довбані шкарпетки? Ти знов не кладеш їх на місце.
Я знаю, — відповідала вона, всередині себе підсміюючись над задирками та криками чоловіка. — Ти правий. Наступного разу так не робитиму.
Чому я, до задниці, ніяк не можу запам'ятати назву того гнутого музичного інструмента?!
То все через мене. Це моя вина.
55 
