|
185
Човен ударився об берег, Гаррі вистрибнув і негайно обернувся, щоб допомогти Дамблдорові. Щойно Дамблдор ступив на берег, його рука з чарівною паличкою без сило повисла; вогненне кільце зникло, проте інферії вже не виринали з води. Човник пішов під воду; його ланцюг, брязкаючи й дзенькаючи, по-зміїному зісковзнув углиб озера. Дамблдор тяжко зітхнув і притулився до стіни печери.
- Я так ослаб… - прошепотів він.
- Не хвилюйтеся, пане директоре, - відразу почав його заспокоювати Гаррі, стурбований неймовірною Дамблдоровою блідістю і виснаженим виглядом. - Не хвилюйте ся, ми зараз звідси виберемося… спирайтеся на мене, пане директоре…
Гаррі поклав здорову Дамблдорову руку собі на плече і, згинаючись під вагою його тіла, повів директора вздовж берега.
- Захист був… що не кажи… добре продуманий, -ледь чутно проказав Дамблдор. - Один би з цим не впорав ся… Гаррі, ти добре себе проявив, дуже добре…
- Не треба тепер говорити,-попросив Гаррі, наляканий тим, як Дамблдор ковтає слова і ледве волочить ноги, - побережіть енергію, пане директоре… ми скоро звідси виберемося…
- Прохід крізь арку знову буде замурований… візьми мій ніж…
- Немає потреби, я подряпався на камінні, - заперечив Гаррі, -лише скажіть, де…
- Отут…
Гаррі потерся об каміння роздряпаною рукою - отримавши свою криваву пожертву, арка негайно проявилася. Вони перейшли зовнішню печеру, й Гаррі допоміг Дамблдорові зійти в крижану морську воду, що заповнювала розколину в скелі.
- Усе буде добре, пане директоре, - знову й знову при мовляв Гаррі, стривожений Дамблдоровою мовчанкою ще більше, ніж його ослаблим голосом. - Уже недалечко… я зможу явити нас обох назад… не хвилюйтеся…
- Я й не хвилююся, Гаррі, - незважаючи на крижану воду, трохи впевненіше промовив Дамблдор. - Я ж з тобою.
-РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ-
Пронизана блискавкою вежа
Коли вони випливли під зоряне небо, Гаррі висадив Дамблдора на найближчий валун, а тоді поставив його на ноги. Мокрий і тремтячий, згинаючись під Дамблдоровою вагою, Гаррі, як ніколи в житті, зосередився на місці їхнього призначення - Гоґсміді. Заплющив очі, з усієї сили вчепився в Дамблдорову руку, а тоді ступив крок і відчув, як його жахливо стисло зусібіч.
Він зрозумів, що все вдалося, ще не розплющивши очей: зник запах солі й морський бриз. Вони з Дамблдором стояли в темряві, тремтячи й стікаючи водою, посеред Високої вулиці в Гоґсміді. На якусь жахливу мить Гаррі уявилося, що з-поза крамничок до них підкрадаються нові інферії, але він кліпнув і побачив, що ніде нічого не ворушиться; усе застигло в цілковитій темряві, яку трохи розсіювали кілька вуличних ліхтарів та вікна верхніх по верхів.
- Нам усе вдалося, пане професоре! - через силу про шепотів Гаррі; він раптом відчув пекучий біль у грудях. - Вдалося! Ми здобули горокракс!
Дамблдор біля нього похитнувся. Спочатку Гаррі було подумав, що Дамблдор не втримався на ногах після його ще не дуже вправного явлення, а тоді побачив директорове обличчя, ще блідіше у тьмяному світлі ліхтаря.
- Пане директоре, з вами все гаразд?
- Бувало й краще, - ледь чутно промовив Дамблдор, хоч кутики його вуст і сіпнулися в спробі усмішки. - Та юшка… не дуже корисна для здоров'я…
І на превеликий жах Гаррі Дамблдор повалився на землю.
- Пане директоре… усе гаразд, пане директоре, з вами все буде добре, не хвилюйтеся…
Гаррі у відчаї роззирнувся, шукаючи допомоги, проте навколо не було ні душі, і він подумав, що треба негайно доставити Дамблдора до шкільної лікарні.
- Треба добратися до школи… до мадам Помфрі…
- Ні, - заперечив Дамблдор. - Мені… потрібен професор Снейп… але я… далеко не зайду…
- Ясно… послухайте… я зараз постукаю в двері, знайду, де вас залишити… а тоді побіжу по мадам…
- Северус, - чітко вимовив Дамблдор. - Мені потрібен Северус…
- Добре, хай буде Северус… але я залишу вас на мить, щоб…
І тут Гаррі почув швидкі кроки. Його серце підскочило в грудях: хтось їх побачив, хтось знає, що їм потрібна допомога… він озирнувся й побачив мадам Розмерту, що поспішала до них темною вуличкою в пухнастих пантофлях і в шовковому халаті, розшитому драконами.
- Я бачила, як ви явилися, коли засувала у спальні штори! Ой, лишенько, я й не знала, що… а що з Албусом?
Важко дихаючи, вона спинилася й широко розплющеними очима дивилася на Дамблдора.
185
|