Особенно,... 
40 
Він підійшов до Борджина і його не стало видно за шафою. Гаррі. Рон і Герміона пересунулися вбік, щоб краще бачити, але видно було тільки Борджина, який трусився зі страху.
- Тільки бовкни комусь, - пригрозив Мелфой. - і розплата тебе не мине. Карочє, знаєш Фенріра Ґрейбека? Він друг родини, і деколи буде сюди заскакувати, щоб пересвідчитись, що ти приділяєш цьому питанню достатню увагу.
- Це зайве…
- Це вже мені вирішувати, -урвав його Мелфой. - Ну, карочє, я пішов. А цей екземпляр, не забувай, хай буде в безпечному місці, він мені ще пригодиться.
- А, може, заберете його відразу?
- Ясно, що ні, дурбило старе. Гарно було б, якби я, тіпа, ніс отаке по вулиці? Та дивись мені, не продай його.
- Та що ви. нізащо… пане.
Борджин уклонився так низько, як колись, пригадав Гаррі, кланявся Луціусові Мелфою.
- Карочє, нікому ні слова. Борджин, навіть моїй старій, усік?
- Аякже, аякже, - пробурмотів Борджин, знову вклонившись.
Наступної миті голосно дзенькнув дзвіночок над дверима і страшенно задоволений Мелфой вийшов з крамнички. Він пройшов так близько від Гаррі, Рона й Герміони, що вони знову відчули, як затріпотів довкола їхніх колін плащ. Борджин у своїй крамниці закляк на місці; зникла його єлейна усмішка; вигляд у нього був стривожений.
- Про що вони балакали? - зашепотів Рон, скручуючи видовжувані вуха.
- Не знаю, - відповів Гаррі, напружено міркуючи. - Він хоче, щоб йому щось відремонтували… а ще хоче щось тут зберігати… ви не помітили, на що він показував, коли казав «цей екземпляр»?
- Ні, він тоді був за шафою…
- Залишайтеся тут, - прошепотіла Герміона. -Ти що?…
Але Герміона вже вислизнула з-під плаща. Поправила волосся, подивившись на своє відображення у вітрині, і зайшла в крамничку, дзеленькнувши дзвіночком над дверима. Рон знову квапливо заштовхав видовжені вуха у шпаринку під дверима й передав одну струну Гаррі.
- Добрий день. Жахливий ранок, правда? - весело привіталася Герміона з Борджином, який нічого не відповів, а лише підозріло на неї зиркнув.
Весело щось собі мугикаючи, Герміона пройшлася вздовж виставлених товарів.
- Це намисто продається? - поцікавилася, зупиняючись біля заскленої вітрини.
- Якщо маєш півтори тисячі ґалеонів, - холодно відповів Борджин.
- О… е-е… ні, аж стільки не маю, - сказала Герміона й рушила далі. -А… цей симпатичний… е-е… череп?
- Шістнадцять ґалеонів.
- То він продається? Його не… відклали для когось іншого?
Борджин скоса на неї зиркнув. Гаррі мав не дуже приємне відчуття, ніби той точно знає, що замислила Герміона. Мабуть. Герміона теж відчула, що її викрито, бо раптом відкинула під три чорти будь-яку обережність.
- Річ у тім, що… е-е… хлопець, який тут щойно був, Драко Мелфой, ну, він мій друг, і я хотіла б йому зробити подарунок на день народження, але якщо він уже щось замовив, то я б, зрозуміло, не горіла бажанням дарувати йому ту саму річ, тому… гм…
Це було, на думку Гаррі, дуже непереконливе пояснення, і Борджин, очевидно, подумав так само.
- Геть, - різко звелів він. - Вимітайся!
Герміона не чекала повторного запрошення й побігла до дверей, а Борджин затупотів за нею. Коли дзвіночок ще раз дзенькнув, Борджин гримнув за нею дверима й почепив табличку «Зачинено».
- Ну що ж, - сказав Рон, ховаючи Герміону під плащ. - Гарна спроба, але діяла ти занадто…
- Наступного разу покажеш сам, як треба діяти, пане детективе! - огризнулася дівчина.
Рон і Герміона сварилися цілу зворотну дорогу до «Відьмацьких витівок Візлів». Там їм довелося принишкнути, щоб непомітно обійти стривожену місіс Візлі та Геґріда- ті їхню відсутність уже помітили. Коли ж друзі зайшли в крамничку, Гаррі скинув плащ-невидимку, заховав його в рюкзак і долучився до друзів, які у відповідь на звинувачення місіс Візлі запевняли, що вони нікуди з крамничної підсобки не виходили, то вона їх просто погано шукала.
