77 
- Гаррі, я повинна віддати тобі оце.
То був сувій пергаменту, підписаний для Гаррі знайомим дрібненьким косим почерком.
- Дякую, Джіні… це наступний урок з Дамблдором! - повідомив Гаррі Рона й Герміону, розгортаючи пергамент і проглядаючи записку. - У понеділок увечері! - Йому раптом стало легко й радісно. - Джіні, може, підеш у Гоґсмід з нами?- запитав він.
- Я йду з Діном… може, там побачимось, - відповіла Джіні й, помахавши їм рукою, пішла.
Філч, як і завжди, стояв біля дубових вхідних дверей, ставлячи «пташки» біля прізвищ тих учнів, що мали дозвіл відвідати Гоґсмід. Процедура виявилася довшою, ніж завжди, бо Філч тричі перевіряв кожного чуйником таємниць.
- Яке це має значення, якщо ми якісь темні штучки ВИНОСИМО? - обурився Рон, боязко поглядаючи на довжелезний тонкий чуйник таємниць. - Краще б ви перевіряли те, що ми ПРИНОСИМО.
Таке зухвальство коштувало йому кількох додаткових штрикань чуйником, тож коли вони вийшли на вітер і мокрий сніг, Рон ще кривився від болю.
Йти пішки до Гоґсміда було не дуже приємно. Гаррі закутав шарфом нижню половину обличчя; неприкрита частина незабаром посиніла й задубіла. Шлях до села був забитий скоцюрбленими від пронизливого вітру учнями. Гаррі не один раз по думалося, що краще було лишатися у теплій вітальні, а коли вони нарешті дісталися до Гоґсміда й побачили, що крамничка жартів «Зонко» забита дошками, то Гаррі сприйняв це як підтвердження, що нічого веселого під час цих відвідин не буде. Рон показав рукою в грубезній рукавиці на «Медові руці». Там, на щастя, було відчинено, тож Гаррі й Герміона, хитаючись, зайшли за ним у напхом напхану цукерню.
- Слава Богу, - аж здригнувся Рон, коли їх огорнуло тепле, просякнуте запахом ірисок повітря. - Я радив би не виходити звідси аж до вечора…
- Гаррі, хлопчику! - загудів за їхніми спинами чийсь голос.
- Ой, ні-і, - простогнав Гаррі. Друзі озирнулися й побачили професора Слизорога у величезній хутряній шапці та в пальті з коміром з такого ж хутра. Професор тримав величезну торбу зацукрованих ананасів і затуляв собою щонайменше чверть цукерні.
- Гаррі, ти вже пропустив три мої скромні вечері! - нагадав Слизоріг, добродушно штурхаючи його в груди. - Так не годиться, хлопчику, від мене не відкараскаєшся! Панна Ґрейнджер від них у захваті, правда?
- Так,-розгубилася Герміона, - вони справді…
- Чого ж ти, Гаррі, не приходиш? - допитувався Слизоріг.
- Ну, в мене, пане професоре, було тренування з квідичу, - пояснив Гаррі. Він справді щоразу призначав тренування, коли одержував від Слизорога маленькі листи-запрошення, перев'язані фіолетовими стрічечками. Такий трюк давав Ронові змогу не лишатися на самоті, і вони разом з Джіні зазвичай посміювалися, уявляючи Герміону в товаристві Маклаґена й Забіні.
- Маю щиру надію, що така напружена праця принесе тобі перемогу в першому матчі! - вигукнув Слизоріг. - Але трохи відпочити нікому не завадить. Як ти дивишся на вечір понеділка? Ти ж не почнеш тренування в таку негоду…
- Я не зможу. пане професоре… у понеділок у мене… е-е… зустріч з професором Дамблдором.
- Знову не щастить! - театрально забідкався Слизоріг - Ну що ж… але ти від мене, Гаррі, так просто не вислизнеш!
Попрощавшись королівським помахом руки, професор перевальцем пішов з цукерні, звернувши на Рона не більше уваги, ніж на якогось там таргана.
- Неймовірно, але ти знову зумів викрутитися, - похитала головою Герміона. - Хоч там не так і погано… інколи буває досить весело… - Але тут вона помітила вираз Ронового обличчя. - Ой, подивіться… там є чудові цукрові пера… їх можна смоктати годинами!
Зрадівши, що Герміона змінила тему, Гаррі виявив значно більше, ніж звичайно, інтересу до нових надвеликих цукрових пер. але настрій у Рона не поліпшився, і він лише стенув плечима, коли Герміона спитала, куди б він хотів податися тепер. -Ходімо в "Три мітли" - запропонував Гаррі. - Там хоч тепло.
Вони знову обмотали голови шарфами й вийшли з цукерні. Після солодкого затишку «Медових руць» пронизливий вітер шмагав їх по обличчях наче батогами. Вулиця була майже безлюдна; ніхто не зупинявся, щоб побалакати, усі квапливо бігли хто куди. Виняток становили два чоловіки попереду, що стояли біля входу в «Три мітли». Один був дуже високий і худий; Гаррі примружився, щоб краще його роздивитися крізь залиті дощем окуляри, і впізнав шинкаря з «Кабанячої голови» - іншого Гоґсмідського шинку. Коли Гаррі, Рон і Герміона наблизилися, шинкар щільніше загорнувся в плащ і пішов. Нижчий чоловік, що незграбно вовтузився з чимось у руках, залишився сам. Друзі порівнялися з ним, і аж тоді Гаррі нарешті впізнав і його.
77 
