126 
Гаррі не розреготався з Рона, бо добре розумів, яке палке бажання стояло за цим запитанням. Думка, що Дамблдор зумів до них повернутися, що він пильнує за ними, дуже б їхпідтримала.
— Дамблдор загинув, — похитав він головою. — Я бачив, як це сталось, я бачив його тіло. Він відійшов назавжди. Крім того, його патронусом був фенікс, а не лань.
— Але ж патронуси можуть мінятися? —не вгавав Рон. — Он у Тонке змінився ж, правда?
— Так, але якби Дамблдор був живий, то чого б йому самому не з'явитися? Чого власноручно не вручити мені меча?
— Якби ж я знав, — знизав плечима Рон. — А чого він не дав його тобі, як ще був живий? І чого заповів тобі старого снича, а Герміоні — книжку дитячих казочок?
— А чого? — глянув Гаррі Ронові в очі, прагнучи знайти
відповідь.
— Не знаю, — сказав Рон. — Іноді, як мене це все діставало, я думав, що він просто пожартував або… хотів усе ускладнити. Але я вже так не думаю, зовсім ні. Він знав, що робить, коли заповідав мені світлогасник, правда ж? Він… ну, — Ронові вуха спалахнули, і він раптом зацікавився жмутком трави на землі, тицяючи в нього ногою, — він, мабуть, знав, що я вас покину.
— Ні, — виправив його Гаррі. — Він, мабуть, знав, що ти захочеш повернутися.
Видно було, що Рон за це вдячний, але зніяковіння його не минуло. Щоб змінити тему, Гаррі запитав:
— Якщо зайшла мова про Дамблдора — ти чув, що напи сала про нього Скітер?
— Та чув, —одразу відповів Рон, — про це багато говорили. Звісно, в інші часи новина, що Дамблдор дружив з Ґріндель—вальдом, стала б справжньою сенсацією, але тепер це тільки зайва причина покепкувати з нього для тих, хто й так не любив Дамблдора, і певне розчарування для тих, хто вважав його прекрасною людиною. А взагалі, я думаю, що з великої хмари пішов малий дощ. Дамблдор був ще зовсім юний,
коли вони…
— Був нашого віку, — різко нагадав йому Гаррі, так само,
як раніше Герміоні, і щось у виразі його обличчя підказало Ронові, що не варто більше зачіпати цю тему.
На кущі ожини в самому центрі замерзлого павутиння сидів великий павук. Гаррі націлив на нього чарівну паличку, яку дав йому вчора Рон. Герміона вже встигла оглянути цю паличку й вирішила, що її зроблено з терну.
— Енґорджіо!
Павук затремтів і підстрибнув на павутинні. Гаррі спробував ще раз. Цього разу павук трохи побільшав.
— Перестань, — різко сказав Рон, — я більше не буду казати, що Дамблдор був надто юний, добре?
Гаррі геть забув, що Рон терпіти не міг павуків.
— Вибач… редуціо.
Павук не зменшився. Гаррі глянув на тернову чарівну паличку. Навіть найменше закляття, яке він сьогодні випробував, було слабше за ті, що колись творила його паличка з феніксовою пір'їною. Нова чарівна паличка відчувалася чимось чужорідним, наче до його руки пришили чиюсь долоню.
— Треба просто потренуватися, — сказала Герміона, що нечутно підійшла до них ззаду й стурбовано дивилася, як Гаррі намагався збільшувати і зменшувати павука. — Головне, Гаррі, відчути впевненість.
Він знав, чому вона хотіла, щоб усе було добре. Вона й далі вважала себе винною в тому, що зламала його чарівну паличку. Він ледве стримався, щоб не огризнутися: от нехай сама візьме тернову чарівну паличку, якщо вважає, що немає великої різниці, а йому віддасть свою. Але він хотів, щоб вони всі нарешті помирилися, тому лише кивнув. Зате коли Рон спробував усміхнутися Герміоні, вона гордо відійшла й знову поринула в читання.
Як стемніло, усі троє повернулися в намет. Гаррі перший став на варту. Сидячи при вході, він пробував піднімати в повітря терновою чарівною паличкою камінчики, однак усі його чари виходили якісь неоковирні й не такі потужні, як раніше. Герміона лежала на ліжку й читала, а Рон, кілька
разів нервово на неї глянувши, вийняв з рюкзака маленький дерев'яний радіоприймач і спробував щось пошукати.
— Є одна програма, — тихенько сказав він Гаррі, — де передають чесні новини. Усі інші підтримують Відомо—Кого й дотримуються вказівок міністерства, а ця… зачекай, сам почуєш, вона класна. Тільки вони не можуть передавати новини щовечора, бо мусять постійно міняти місце, щоб уникнути облави, і треба знати пароль, щоб настроїтися… на жаль, я прослухав, який був останній…
Він легенько постукав по приймачу чарівною паличкою, бурмочучи навмання різні слова. Кілька разів потай глипав на Герміону, явно побоюючись, що вона вибухне сердитою тирадою, однак та вдавала, що його тут просто немає. Хвилин з десять Рон тарабанив паличкою і бурмотів, Герміона гортала сторінки, а Гаррі тренувався виконувати закляття новою паличкою.
126 
